Сорокарічний чоловік зайшов у супермаркет у Софіївській Борщагівці в масці й із предметом, схожим на пістолет. Продавчиня віддала гроші з каси. Чоловік вийшов і, мабуть, вважав, що зник.
Він помилився.
Поліцейські Бучанського району проаналізували записи камер спостереження, відновили маршрут нападника і встановили його особу. Місцевого мешканця затримано. За даними поліції, йому загрожує до п'ятнадцяти років позбавлення волі за розбій.
Паралельно в Михайлівці-Рубежівці відеозаписи стали ключовим інструментом у розкритті вбивства. Правоохоронці використали камери, щоб відстежити переміщення підозрюваних і підтвердити їхню причетність до злочину. У підсумку поліція встановила трьох осіб — усіх затримано.
Обидві справи об'єднує одне: не агентурна робота, не свідки, а саме відеофіксація стала точкою відліку для слідства.
Це не випадковість. Після 2022 року Київська область суттєво розширила мережу камер спостереження — частково через запити громад, частково через оборонні потреби. Побічний ефект: правоохоронці отримали інструмент, який раніше був доступний переважно у великих містах. Бучанський район — один із тих, де ця інфраструктура вже дає практичний результат.
Проте між «камера зафіксувала» і «злочин розкрито» досі існує ланцюжок, який повністю залежить від людського фактора: хто переглядає записи, як швидко, чи є протокол реагування. У цих двох справах система спрацювала. Але системність — це не два успішні кейси.
Питання не в тому, чи працюють камери. Питання в тому, чи є в поліції Київщини уніфікований стандарт роботи з відеодоказами — і чи він зафіксований десь поза гарними прес-релізами.
