Колишній голова Білогородської громади, юрист і адвокат Максим Зуєв в ефірі Razom UA розповів, як із громадського активіста став головою села, чому три роки будували амбулаторію і за що його сьогодні відкликають з депутатів.
Від адвоката до сільського голови
Максим Зуєв працює юристом з 2003 року. Зараз адвокатську практику він призупинив, бо працює в органах місцевого самоврядування. Каже, що прямого зв'язку між адвокатурою і владою в його історії немає, хоча розуміння законів, звісно, допомагало.
Все почалося з водойми. У 2014 році жителі Шевченкового дізналися, що найбільшу водойму села районна влада передала в оренду товариству з обмеженою відповідальністю. Воду повністю спустили, почались якісь роботи. Небайдужі люди почали їздити по прокуратурах і поліціях, але сприймали їх як купку активістів. Тоді вони створили ГО «Захист білогородських водойм та земель».
Після Революції гідності правоохоронці і прокуратура, за словами Зуєва, пішли назустріч. Через суд рішення районної влади скасували, водойму повернули громаді.
Ця історія стала однією з причин піти на вибори. Люди, які тоді згуртувались, запропонували підтримати його кандидатуру.
Вибори 2015-го без партій
До 2015 року Зуєв уже двічі балотувався і програвав. Цей досвід він вважає корисним. Вибори 2015-го проходили за мажоритарною системою, і він, як і всі депутати, які зайшли до ради, був безпартійним. Суперником був голова, який керував селом три каденції, і його знали більше. Впевненості в перемозі не було.
Перші відчуття в кабінеті Зуєв описує чесно: було трохи страшно приймати рішення і відповідати за них. Більшість депутатів були новими і молодими, всі хотіли швидких змін. Команді він одразу сказав, що любити його не обов'язково, але якщо від людей підуть скарги, доведеться прощатися. За кілька місяців двоє працівників пішли.
9 мільйонів і згоріла лікарня
Бюджет на старті був близько 9 млн грн. Для громади це дуже мало, а проблем вистачало. Перша з'явилась просто в день виборів: згоріла стара лікарня. Її ще з радянських часів то будували, то ремонтували.
Разом із районною радою, депутатами того скликання і Мирославою Смірновою громада добилась будівництва нової амбулаторії. На це пішло три роки. Тепер громада вже затвердила кошторис капремонту амбулаторії.
Ще одним здобутком Зуєв називає криті міні-футбольні поля. Таких тоді не було в усьому Києво-Святошинському районі. Одне поле громада збудувала самотужки, друге в Шевченковому змонтували з матеріалів, які передала Київська ОДА. Зараз там тренується багато дітей і проходять матчі.
Не вдалось зробити нову музичну школу, садочок і додаткову школу в Білогородці. Якщо амбулаторія коштувала кілька десятків мільйонів, то садочок чи школа на той час тягнули вже на 100 млн. Таких грошей навіть разом з районом не було. Зараз до цих об'єктів повернулись: у громаді стартувала розбудова ліцеїв і садочків на 600 млн грн.
Будівельний бум і забудовники
Після 2016 року в Білогородку прийшов будівельний бум. З частиною забудовників вдалось домовитись: за їхній кошт збудували першу гілку каналізації, якої в селі взагалі не було. Зуєв каже, що це був результат діалогу, бо каналізація була потрібна і їм, і громаді.
Але передбачити, чи забудовник порядний, неможливо. Як приклад він згадує ЖК «Перший парковий» (раніше «Місто Сад»): інвестори звели кілька багатоповерхівок, а потім просто все кинули разом з людьми.
За незавершене будівництво, за словами Зуєва, юридично відповідає забудовник, а не сільська рада. Бізнес це ризики. Але стояти осторонь влада не могла, тому допомагала з комерційним світлом і каналізацією, наскільки могла. Зараз ситуація більш-менш врегульована.
Цікава деталь: за п'ять років до нього як до голови прийшли лише дві сім'ї, щоб перед купівлею житла перевірити документи забудовника. Інші приходили вже тоді, коли виникали проблеми.
Поразка 2020-го і робота з переможцем
У 2020 році співпали вибори, об'єднання громади і пандемія. Зуєв програв Антону Овсієнку, а тепер працює його заступником. Каже, що це можливо саме тому, що вибори пройшли чесно.
На питання, що йому дали всі ці роки, відповідає коротко: напевно, стати більш людяним.
Відкликання депутатів під час війни
Зараз в Білогородській сільській раді відкликають депутатів. Перед цим шестеро депутатів склали мандати, а рада обрала нового секретаря. Після Воловика і Юлії Черетнюк черга дійшла до Зуєва. Його обирали від партії «За майбутнє», але сьогодні він вже не в партії.
Механізм простий: збирається партійна конференція, де ніхто не живе в громаді і не знає, що таке Білогородка. Потім документи йдуть на з'їзд, і там застосовують імперативний мандат. Статут партії, каже Зуєв, він не порушував. Причина, за його словами, в тому, що окремі керівники образились, бо він не взяв слухавку. І якщо голосувати за покликом серця, а не за вказівкою згори, тебе вважають зрадником.
Виборці теж мають право відкликати депутата, для цього є закон і процедура. Але люди цього не роблять, бо, як вважає Зуєв, їх влаштовує робота своїх обранців. Негативних відгуків про свою роботу він не бачив.
Він пояснює різницю між містом і селом. У місті кандидата знають одиниці, а партію вся країна, тому депутат там справді отримує голоси від партії. У селі навпаки: люди голосували за Зуєва, Інну Петровську, Василя Ревчука, і саме вони принесли партії три мандати. Тому впроваджувати партійну систему в сільських громадах він вважає великою помилкою.
Чому це загострилось саме зараз? Зуєв припускає, що деякі політики звикли раз на п'ять років «спускати пар» на виборах. Виборів немає, а пар нікуди не дівся.
«Для них це гра, а для нас робота».
Трагедії він з цього не робить. Депутати його фракції сказали, що він залишиться для них почесним лідером. Найголовніше, щоб ситуація не переросла в політичну кризу в раді і робота на громаду та ЗСУ тривала. Рецепт, на його думку, простий: думати про громаду, а не про політичні амбіції свого керівництва.
Все важливо
Про пріоритети громади Зуєв каже, що неважливого немає. Ямка на дорозі, дрони для армії, реконструкція школи, допомога сім'ям. Компроміси шукають ще до сесії, і поки що знаходять.
Молоді він бажає мирного неба і залишатися в Україні. Каже, що бачив багато країн, і найкомфортніше жити тут, бо ніде нас не чекають як рівних.
Розмову було говорити непросто, зізнається Зуєв: хотілося сказати правду і не перейти червоних ліній.
«Я з громадою залишуся назавжди, скільки житиму. В якому статусі, життя покаже».
