15 липня Кабінет міністрів підписав розпорядження №703-р: останки полковника Армії УНР та першого голови ОУН Євгена Коновальця мають перевезти з Роттердама до Києва і перепоховати на Національному військовому меморіальному кладовищі з військовими почестями.
Клятва, якій довелося чекати незалежності
Під час похорону Коновальця у Роттердамі в травні 1938 року члени ОУН дали присягу: щойно Україна здобуде державну самостійність — прах полковника повернеться до Києва. Минуло 87 років. Незалежність прийшла у 1991-му, але реальний механізм повернення запрацював лише зараз — у розпал повномасштабної війни.
Роттердам, ресторан «Атланта», 23 травня 1938-го
Коновалець загинув не у бою. Агент НКВД Павло Судоплатов кілька років втирався до нього в довіру під виглядом підпільника з радянської України. На зустрічі в ресторані готелю «Атланта» він поклав перед полковником коробку шоколадних цукерок із вбудованим вибуховим пристроєм. Механізм спрацював, коли Коновалець уже йшов по вулиці Коолсінгел — вибух стався о 12:16, смерть — миттєва.
«У 1938 році під час похорону Вождя у Роттердамі українські націоналісти склали присягу: як тільки Україна відновить державну самостійність, прах великого Полковника буде перенесено до стольного Києва»
Богдан Червак, голова ОУН
Поховали Коновальця 28 травня 1938 року на роттердамському цвинтарі «Кросвейк» — коштом литовського консульства, бо полковник тоді жив із литовським паспортом. Там він і лежав наступні 87 років.
Хто і що повинен зробити
Розпорядження чітко розподіляє відповідальність між п'ятьма органами:
- МЗС — домовитися з Нідерландами про дозвіл на ексгумацію та перевезення останків
- Мінветеранів та Укрінститут національної пам'яті — організувати весь процес перепоховання
- Міноборони — забезпечити військові почесті
- ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» — прийняти та поховати
Конкретних дат уряд поки не оголошував.
Другий за місяць
У травні 2025 року на тому ж кладовищі за участю президента Зеленського перепоховали наступника Коновальця — полковника Андрія Мельника та його дружину Софію Федак-Мельник. Їхній прах привезли з Люксембурга. Тоді заступниця керівника Офісу президента Ірина Верещук публічно назвала Коновальця наступним у черзі — і вже мала на руках дозвіл нідерландської сторони.
Тобто повернення Коновальця — не раптове рішення, а частина послідовної державної політики репатріації лідерів визвольного руху. Держава свідомо формує меморіальну географію війни — і робить це, поки країна воює.
Відкрите питання: якщо ексгумація і перевезення залежать від нідерландської бюрократії та логістики воєнного часу — чи встигне церемонія відбутися до кінця 2025 року, або знову відкладеться через процедурні затримки, як вже бувало з іншими репатріаціями?
