Тринадцять людей щойно повернулися з місця, де середня температура взимку опускається до мінус 20, зв'язок з домом переривається, а новини з фронту приходять із затримкою. Українська антарктична експедиція завершила черговий річний цикл роботи на станції «Академік Вернадський» — і це не просто відомчий звіт про відрядження.
Станція існує з 1996 року, коли Велика Британія передала її Україні за символічний один фунт стерлінгів. З того часу українські вчені не пропустили жодного сезону — включно з 2022-м і всіма роками після нього. Поки держава мобілізує людей і ресурси, наукова присутність в Антарктиді залишається безперервною. Це принципово: пауза навіть в один рік означає втрату місця в міжнародних наукових консорціумах і багаторічних рядів спостережень, які не можна відновити заднім числом.
До складу цьогорічної експедиції входило 13 полярників і полярниць — метеорологи, геофізики, лікар, механіки. Їхня щоденна робота — вимірювання озонового шару, моніторинг магнітного поля Землі, спостереження за популяціями пінгвінів і динамікою льодовиків. Ці дані надходять до глобальних баз і використовуються дослідниками в десятках країн — незалежно від того, хто зараз воює і з ким.
Реальне напруження експедиції не в морозі й не у відстані. Воно в тому, що люди їдуть туди добровільно на рік, знаючи: вдома йде війна, рідні під загрозою, а вони фізично нічого не можуть зробити. Кілька учасників попередніх експедицій після повернення одразу йшли до військкомату. Як із цим живуть ті, хто повернувся зараз, — окреме питання, яке офіційні звіти не охоплюють.
Україна — одна з небагатьох країн, що підтримують постійну присутність в Антарктиді. Це дає право голосу в Договорі про Антарктику — міжнародному механізмі, який регулює використання континенту і не допускає його мілітаризації чи приватизації. Присутність = голос. Відсутність = спостерігач без права вето.
Наступна ротація вирушить за кількох місяців. Знайти 13 людей, готових провести рік на Вернадському в умовах воєнного часу, — завдання, яке з кожним роком не стає простішим. Чи вистачить охочих для 30-ї, 31-ї експедиції — залежить не лише від фінансування, а й від того, чи вважає суспільство цю роботу достатньо важливою, щоб відпускати туди людей.
