Костянтин Єлісєєв, колишній заступник голови Адміністрації Президента та посол України в ЄС, поставив просте запитання: якщо НАТО справді в небезпеці — кому від цього вигідно говорити вголос?
За його словами, Альянс пережив Де Голля, який вивів Францію з військового командування, пережив кризи 1960-х, 1980-х і 2000-х. Трамп — не перший американський президент, який ставить під сумнів цінність колективної оборони для США. Але кожного разу, коли ця дискусія виходить у публічний простір, вона працює не на реформу НАТО, а на Москву.
«Публічне обговорення загроз для оборонного союзу — це вже російський наратив», — формулює Єлісєєв. Різниця між внутрішньою критикою і зовнішньою демонстрацією слабкості, на його думку, принципова: перше зміцнює інституцію, друге — запрошує противника до ескалації.
Позиція Єлісєєва вписується в ширшу закономірність: після кожної заяви Трампа про «несправедливий» розподіл витрат у НАТО кремлівські медіа миттєво підхоплюють риторику як підтвердження «розпаду Заходу». Не тому, що це правда — а тому, що це зручна рамка.
Водночас проблема реальна: лише 23 з 32 членів Альянсу виконують норму витрат на оборону у 2% ВВП станом на 2024 рік. Трамп критикує саме цей дисбаланс, і в цій частині аргумент має підстави. Але критика дисбалансу і публічний сумнів у дієздатності блоку — різні речі з різними наслідками.
Єлісєєв не пояснює, де саме проходить ця межа і хто має право її визначати. Якщо публічний тиск з боку США змусив європейців збільшити витрати — а саме це сталося після 2017 року — чи є така «небезпечна» риторика насправді інструментом реформи, а не загрозою?
