Михайло Федоров дав інтерв'ю The New York Times — і найцікавіше в ньому не цитата про ядерну зброю, а деталь, яку заголовки оминули: стратегія міністра вже спричинила внутрішній конфлікт у командуванні.
Математика замість піхоти
Помічниця Федорова Валерія Іонан пояснила NYT: міністр «вірить у математику війни». У його баченні «кіл-зона» — смуга вздовж лінії фронту, де зараз домінують дрони — згодом спорожніє від людей. Воювати будуть роботи на землі й у повітрі, між собою.
«Автономна зброя — це нова ядерна зброя. Країни, які нею володіють, будуть захищені».
Михайло Федоров, міністр оборони України, NYT
Стратегія має офіційну назву — «Повітря, Земля, Економіка» — і схвалена Зеленським. Три цілі: перехопити щонайменше 95% російських дронів і ракет, завдавати ударів по нафтових експортних терміналах РФ і виводити з ладу живу силу швидше, ніж Москва встигає її поповнювати рекрутингом.
Де вже не теорія
Паралельно з інтерв'ю Федоров повідомив про бойове застосування автономної ШІ-турелі, розробленої в межах кластера Brave1 спільно з Palantir. Система працює в напівавтономному режимі — виявляє та збиває дрони, зокрема ті, що стійкі до радіоелектронної боротьби. Зараз турелі розгорнуті у понад 10 підрозділах на найгарячіших ділянках фронту. Наступний крок, за словами міністра, — масове виробництво вздовж усієї лінії зіткнення.
Через платформу Brave1 Dataroom, створену разом із Palantir, понад 100 компаній тренують більш як 80 AI-моделей на анонімізованих реальних бойових даних. Це вже не пілот — це інфраструктура.
Конфлікт, який NYT не поховав у підтекст
Газета зафіксувала відкрито: футуристична риторика Федорова спричинила боротьбу за вплив у війську. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський і частина генералів скептично ставляться до ставки на автономні системи — особливо в умовах, коли фронт тримається живими людьми вже третій рік. Це не публічна суперечка, але NYT зафіксував її як реальний розлом у стратегічному мисленні армії.
Тут і є справжній нерв матеріалу: не технологія, а питання довіри. Автономна зброя, яка сама ухвалює бойові рішення, — це інший рівень делегування, до якого армія, побудована на вертикалі командування, може бути просто не готова інституційно.
- Дрон вже замінює 155-мм гаубицю — переносить снаряди до цілі без артилерійського розрахунку.
- ШІ-турель збиває цілі в напівавтономному режимі без оператора в петлі.
- Наступний крок — повна автономія: машина ухвалює рішення про ураження сама.
Саме на цьому третьому кроці й зосереджений конфлікт. Не між Федоровим і генералами як особистостями — а між двома моделями війни: індустріальною, де людина вирішує, і алгоритмічною, де людина лише задає параметри.
Якщо Україна першою масштабує повністю автономні бойові системи — вона отримує асиметричну перевагу. Але якщо перший резонансний збій або помилкове ураження трапиться на передовій, це не просто тактична втрата: це буде аргумент для тих у Заході, хто вже зараз тисне на міжнародну заборону автономної зброї. Чи встигне Федоров довести «математику» до масштабу раніше, ніж перший публічний інцидент переверне дискусію?
