У понеділок, 26 травня, на Національному військовому меморіальному кладовищі під Києвом поховали полковника Армії УНР і другого голову Організації українських націоналістів Андрія Мельника та його дружину Софію Федак-Мельник. Ексгумовані в Люксембурзі 19 травня, вони перетнули кордон України через Словаччину і три дні провели у Патріаршому соборі УГКЦ — для загального вшанування. З 1945 року Мельник жив в еміграції, помер у 1964-му в Кельні і був похований у Люксембурзі за власним заповітом — поруч із матір'ю дружини.
Церемонія як політичне висловлювання
На кладовищі з'явилося все керівництво держави — президент Зеленський, прем'єр Свириденко, спікер Стефанчук, керівник Офісу президента Буданов, міністр закордонних справ Сибіга, а також третій президент Віктор Ющенко. Присутність такого складу — не протокол, а сигнал: держава свідомо включає Мельника в офіційний канон національної пам'яті.
«Коли ми повертали в Україну полковника Андрія Мельника та його дружину Софію через Закарпаття та ще пів країни у нашу вільну столицю, на цьому шляху не було розбрату, який так часто раніше збивав нас з ніг».
Президент Володимир Зеленський, Telegram
Фраза про «відсутність розбрату» — не риторична прикраса. Мельник — фігура справді контроверсійна. У квітні 1941 року він підписав меморандум до Гітлера із пропозицією співпрацювати проти більшовизму «під протекторатом Німеччини». Мельниківців — на відміну від бандерівців — нацисти не арештовували і не кидали до Заксенгаузену. Деякі члени ОУН(м) брали участь у каральних акціях. Це — задокументована частина біографії організації, яку держава не спростовує, але й не виносить на перший план.
Пантеон як проєкт і як проблема
Перепоховання Мельника — перше в межах нової системи: у червні 2025 року Кабінет міністрів затвердив порядок перепоховання видатних борців за незалежність України ХХ століття на НВМК. За словами заступниці керівника Офісу президента Ірини Верещук, наступним буде Євген Коновалець — засновник ОУН, убитий агентом НКВС у Роттердамі в 1938 році і похований там на цвинтарі Кросвейк. Дозвіл від Нідерландів вже отримано.
Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров повідомив, що паралельно ведеться робота щодо понад ста видатних діячів. Голова ОУН Богдан Червак написав у Facebook, що «Коновалець і Петлюра повернуться незабаром». Симон Петлюра похований у Парижі на цвинтарі Монпарнас з 1926 року.
- Євген Коновалець — Роттердам, Нідерланди; дозвіл отримано, дата не оголошена
- Симон Петлюра — Париж, цвинтар Монпарнас; переговори тривають
- Степан Бандера — Мюнхен; офіційні спікери від відповіді ухилилися
Саме останній пункт — найбільш показовий. На пряме запитання журналістів щодо перепоховання Бандери речники церемонії відповідати відмовились. Верещук обмежилась загальним формулюванням: рішення прийматимуться окремою постановою Кабміну по кожному діячу. Закон про Пантеон, який мав би визначити критерії відбору, ще тільки планується до прийняття.
Чому зараз
Голова УІНП Алфьоров озвучив і прагматичний аргумент: частина могил за кордоном знаходиться у загрозливому стані через відсутність постійного догляду. Але контекст — воєнний. Повернення тіл із еміграції вписується в ширшу логіку культурного суверенітету, яку Київ послідовно просуває з 2022 року: декомунізація, відмова від спільного з Росією символічного простору, конструювання власного пантеону боротьби за незалежність.
Кирило Буданов на нараді щодо Пантеону ще в березні 2026 року сформулював це прямо: «Повернення історичної пам'яті — це дуже важлива справа, яка особливо актуальна в часи війни за суверенітет». Тобто перепоховання — не лише символічний жест, а елемент інформаційної стратегії під час активної фази війни.
Якщо критерій включення до Пантеону — «боротьба за незалежність», то питання про Бандеру рано чи пізно доведеться вирішувати публічно: або включити з поясненням контексту, або виключити з обґрунтуванням — і обидва варіанти матимуть конкретні дипломатичні наслідки у стосунках із Польщею та Ізраїлем.
