До авіабази Флоренн прибули ще три американські F-35A — тепер у Бельгії їх сім із 15 вже виготовлених. Решта вісім поки залишаються у США, де на них навчаються бельгійські пілоти. Саме цей повільний, поетапний обмін старого на нове напряму визначає, коли Україна нарешті отримає обіцяні F-16.
Логіка проста: поки не прилетить достатньо F-35, старі F-16 не можна списати з бойового чергування Бельгії — країні нема чим прикривати небо. Тому передача винищувачів Україні жорстко прив'язана не до політичної волі, а до темпів виробництва американського заводу Lockheed Martin і швидкості перепідготовки бельгійських пілотів.
Арифметика очікування
Бельгія замовила 34 F-35A ще у 2018 році, повної бойової готовності новий парк досягне лише у 2030-му. Але вже 2027-го літаки мають виконувати завдання швидкого реагування — це і є той момент, коли F-16 стають технічно зайвими.
Звідси й графік для України: перші сім F-16 очікуються у 2026 році, а весь пакет із 53 машин Бельгія обіцяє закрити до кінця 2029-го. Тобто мова не про одноразову поставку, а про розтягнутий на чотири роки процес, синхронізований із бельгійським переозброєнням.
Українські Повітряні сили вже експлуатують F-16 від інших європейських партнерів і використовують їх для ударів по наземних цілях та перехоплення російських ракет і дронів.
Практичний висновок
Для української авіації це означає планування наперед: до 2026 року основне навантаження нестимуть уже наявні машини від Нідерландів, Данії та Норвегії, а бельгійський внесок стане відчутним лише з 2027–2028 років, коли надходження стануть регулярними.
Питання, яке залишається відкритим: чи витримає темп заміни F-16 на F-35 у самій Бельгії заявлені терміни, чи затримки з виробництвом п'ятого покоління відсунуть і українську частину графіка ще на рік-два.
