Позиція Москви: ставка на апатію
Газета The Guardian, посилаючись на інтерв’ю з колишніми та чинними посадовцями і дані розвідки, повідомила, що до повномасштабного вторгнення Росія очікувала, що лише 10% українців чинитимуть опір. Це твердження стало ключовим елементом у плануванні операції та пояснює, чому Кремль розраховував на відносно швидке встановлення контролю над великою частиною території.
"Москва вважала, що лише 10% українців чинитимуть опір вторгненню"
— The Guardian (за інтерв'ю з колишніми і чинними посадовцями та представниками розвідки)
Чому оцінка в 10% була стратегічно небезпечною
Навіть якщо сприймати цю цифру буквально — 10% України означають приблизно 4 млн людей. Західні розвідки, за інформацією того ж матеріалу, вважали, що зібраних Росією сил недостатньо для придушення такого опору. Нерозрахунок кількості активних супротивників ігнорував не тільки демографію, а й соціальну динаміку опору: локальні мережі, логістику та готовність цивільного населення до асиметричних дій.
Ще один важливий фактор — те, як західні служби інтерпретували поведінку Путіна: частина аналітиків виходила з припущення про його «раціональність» і вважала ризики великою перешкодою для реалізації плану. Проте рішення про повномасштабне вторгнення, за даними, було ухвалене вже у першій половині 2020 року, що свідчить про системність підготовки, незважаючи на сумніви партнерів.
Суспільний настрій: цифри, які спростовують очікування Кремля
Оцінки настроїв громадян після початку повномасштабного вторгнення підтверджують, що реальність відрізнялася від російських припущень. Так, опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) показали, що станом на 9 жовтня 2025 54% українців категорично проти будь-яких територіальних поступок. Інше опитування від 25 жовтня фіксує, що 91% мають негативне ставлення до РФ, а 85% — негативне ставлення до її громадян.
"54% українців категорично проти будь-яких територіальних поступок"
— КМІС, опитування 9 жовтня 2025
Наслідки для операцій і інформаційної стратегії
Помилка в оцінці громадянської стійкості вплинула на логістику та темпи наступу: сили, спроєктовані на контроль пасивного суспільства, опинилися вимушеними адаптуватися до широкомасштабного спротиву. Це, в свою чергу, відсунуло плани, посилило ризики і змусило змінити тактику — від швидкої окупації до тривалої операції з утримання територій.
Висновок: що це означає сьогодні
Цей епізод — приклад того, наскільки важливі соціальні фактори в сучасній війні. Не лише техніка і війська вирішують результат, а здатність суспільства мобілізуватися й відмовитися від компромісів, які б позбавили його суверенітету. Для партнерів України це також маркер: інвестиції в стійкість суспільства, розвідку і підтримку оборонної інфраструктури — не про емоції, а про практичну безпеку.
Питання тепер не тільки в тому, що сталося, а в тому, чи зробила Москва відповідні висновки. І чи будуть партнери України трансформувати декларації підтримки в довгострокові ресурси, які конвертують суспільну стійкість у реальну стратегію оборони?
