Що сталося
12 лютого 2026 року указом Президента №119/2026 Володимир Зеленський нагородив Владислава Гераскевича орденом Свободи. Рішення з’явилося на сайті Офісу президента як реакція на дискваліфікацію спортсмена з Олімпійських ігор за носіння так званого «шолома пам’яті».
Коротко про хронологію
9 лютого Гераскевич повідомив, що один із представників МОК заборонив використовувати шолом із портретами загиблих українських спортсменів. НОК України звернувся до МОК із проханням дозволити виступ у цьому шоломі. 10 лютого МОК дозволив використати замість шолома чорну пов’язку, але 12 лютого ухвалив дискваліфікацію, пояснивши її тим, що шолом «не відповідав правилам».
Чому це важливо
Нагородження — не лише акт солідарності з окремим атлетом. Це сигнал двох рівнів: внутрішній — підтримка національної пам’яті і моралі під час війни; зовнішній — претензія до міжнародних інституцій щодо того, як інтерпретуються правила олімпізму у контексті агресії проти України.
У своїй заяві Зеленський прямо пов’язав тему з порушеннями міжнародних норм у минулих роках і навів фактичні рамки конфлікту: за роки повномасштабної війни було вбито 660 українських атлетів і тренерів, тоді як 13 росіян беруть участь на Іграх в Італії «під нейтральними прапорами».
“Спорт не означає безпʼятство, а олімпійський рух має допомагати зупиняти війни, а не підігравати агресору”
— Володимир Зеленський, Президент України
“Я дякую нашому атлету за чітку позицію. Його шолом із портретами загиблих українських спортсменів – це про шану і памʼять”
— Володимир Зеленський, Президент України
Контекст і можливі наслідки
Рішення Зеленського працює на кілька аудиторій одночасно: для українського суспільства — це потужний символ підтримки, для МОК і міжнародної спільноти — дипломатичний і медійний тиск. НОК України вже апелював до МОК; нагорода від глави держави підсилює цю апеляцію як політично, так і символічно.
Аналітичний бік: конфлікт довкола одного атлета підкреслює ширше питання — як міжнародні спортивні інститути балансуватимуть між формальними правилами і моральними запитами, що виникають під час війни. Для України це тест на те, наскільки глобальні організації готові враховувати контекст агресії при застосуванні правил.
Висновок
Нагорода Гераскевича — це більше ніж персональна відзнака. Це публічний виклик і пропозиція дискусії: чи можуть спортивні правила бути нейтральними, коли на карту поставлено життя і пам’ять? Тепер хід за міжнародними інституціями — чи почують вони меседж, чи залишать рішення чисто технічним.
