51% жителів Німеччини не погоджуються з твердженням, що їхня країна є стабільною та безпечною. Це результат опитування інституту Civey на замовлення медіагрупи Funke Mediengruppe, на яке посилається Welt.
Цифра сама по собі не сенсаційна – суспільна тривожність у Європі росте не перший рік. Цікавіше інше: 54% опитаних кажуть, що їхнє особисте відчуття безпеки не змінилося за останній час. Тобто масове недовіру до "країни загалом" не завжди супроводжується особистим страхом за себе. Люди розділяють абстрактну оцінку системи і власний повсякденний досвід.
Один епізод змінив статистику
38% респондентів прямо пов'язують зниження відчуття безпеки з терактом 25 липня в Берліні, коли автомобіль в'їхав у натовп біля ЛГБТ-прайду Christopher Street Day. Загинула жінка, 29 людей отримали поранення, а нападник – 21-річний громадянин Німеччини ліванського походження – згодом накинувся на перехожих із мачете, перш ніж його ліквідувала поліція.
Опитування проводили 28–30 липня, буквально по гарячих слідах – це методологічно важливий нюанс. Реакція на конкретну подію в перші дні після неї традиційно сильніша, ніж усталена суспільна думка. Через місяць-два цифра могла б виглядати інакше.
Міністр внутрішніх справ Німеччини назвав напад імовірно ісламістським терактом – формулювання, яке в німецькому політичному дискурсі одразу підключає тему міграційної політики.
Питання не про статистику злочинності
Реальна кількість терористичних актів у Німеччині не зростає драматично рік до року. Але один резонансний випадок здатен обвалити показник довіри до "стабільності країни" на кілька відсоткових пунктів миттєво – і це працює не лише в Німеччині. В Україні дискусія про трудових мігрантів і демографічну кризу теж часто будується не на цифрах, а на окремих історіях.
Питання для німецької політики тепер практичне: чи витримає це відчуття перевірку часом, чи стане новою нормою суспільного настрою до наступних виборів? Якщо повторний замір Civey за кілька місяців покаже ті самі 51%, а не відкат до довоєнних рівнів, це означатиме, що змінилося не сприйняття одного інциденту, а базове довіру до держави як такої.
