Для мільйонів киян сирена о третій ночі давно стала фоновим шумом. Але коли британський оглядач пише, що метою кремля є не просто виснажити місто ударами, а стерти його як символ української державності, це вже не про сирени — це про те, навіщо війна триває саме так, як триває.
Колонку в The Telegraph написав Оуен Метьюз, і головна його теза проста: путін не переглядав максималістських цілей із 2022 року. Змінилася тільки тактика — інтенсивніші повітряні атаки, нарощування виробничих потужностей, спроба довести, що часу в москви більше, ніж у Києва та його партнерів.
Кому вигідна ця теза саме зараз
Матеріал з'являється не у вакуумі. Буквально в ці ж дні кремль публічно спростував чутки про можливу зустріч Трампа, Зеленського та путіна, назвавши їх "інформаційними утками". Тобто одночасно існують дві сигнальні лінії: одна — "москва готова говорити" (яку хтось запустив і яку кремль зараз гасить), друга — "москва нікуди не поспішає і має ресурс на роки".
Друга лінія вигідна кремлю саме тому, що знецінює першу ще до того, як перемовини стали реальністю. Якщо офіційна позиція — "ми не обмежені в часі", то будь-яка майбутня дипломатична пауза виглядатиме як поступка Києва, а не як компромісний крок росії.
Метьюз, зі свого боку, звертається не до кремля, а до західної аудитори. Його теза про те, що українські удари по нафтопереробних заводах і складах завдають втрат, але не ведуть до швидкого виснаження військового потенціалу росії, — це попередження проти надмірного оптимізму серед партнерів, які можуть почати скорочувати підтримку, повіривши у "перелом".
Реакція опонентів цієї тези
Пряму реакцію на колонку Метьюза українська сторона публічно не давала — і це показово саме тому, що теза не суперечить позиції Києва: українська влада роками наголошує, що росія не готова до реальних перемовин, доки не зазнає відчутних воєнних чи економічних втрат. Проблема радше в тому, кому адресований цей скептицизм.
Оглядач застерігає, що Києву і його західним партнерам необхідно реалістично оцінювати ресурси та можливості росії для продовження війни.
Опонентами тут виступають не українські чиновники, а ті голоси на Заході, які тлумачать далекобійні удари як ознаку близької капітуляції москви. Саме їм адресований меседж "не розслабляйтесь". А кремлівське спростування зустрічі Трампа, Зеленського і путіна працює як дзеркальний сигнал: москва хоче виглядати стороною, яка диктує темп, а не стороною, що біжить до столу перемовин.
Питання не в тому, чи має росія ресурси на продовження війни — має. Питання в тому, чи витримає західна коаліція паузу без ілюзій про швидкий перелом: якщо постачання зброї та тиск санкцій ослабнуть саме тоді, коли кремль публічно демонструє впевненість, максималістські цілі путіна отримають ще один рік для реалізації без жодних перемовин.
