23 квітня на 18-му Київському безпековому форумі адмірал Тоні Радакін, який очолював штаб оборони Великої Британії з 2021 по 2025 рік, виклав те, що сам назвав незручною арифметикою Путіна. Висновок: повномасштабне вторгнення дало Росії протилежне тому, на що розраховував Кремль.
Що пішло не за кремлівським планом
Перед вторгненням Путін публічно обґрунтовував його необхідністю зупинити «експансію НАТО». Результат — розширення Альянсу до фінського та шведського кордонів, посилення військової присутності на східному фланзі та консенсус у Європі щодо нарощування оборонних витрат.
Радакін не обмежився геополітичними узагальненнями. За його словами, Росія втягнулась у війну, яка коштує їй незрівнянно більше, ніж будь-які територіальні здобутки. У серпні 2025 року у промові перед Центром стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) у Вашингтоні він навів конкретні цифри: за минулий рік Росія захопила половину відсотка території України ціною понад 400 000 вбитих і поранених; цього року — приблизно стільки ж землі за ще 200 000 втрат. Загалом — понад мільйон жертв заради «спеціальної воєнної операції».
«Чорноморський флот розігнала країна, у якої майже немає флоту. Стратегічну бомбардувальну авіацію знищила країна, у якої майже немає авіації».
Адмірал Тоні Радакін, CSIS, серпень 2025
На КБФ у квітні адмірал сформулював це ще лаконічніше: «РФ вплуталася в божевільну війну. Нам потрібно цим скористатися».
Чому «скористатись» — не так просто
Саме тут виступ Радакіна набув іншого тону. Стратегічна слабкість Росії не означає автоматичної безпеки для Заходу. Адмірал визнав: склади озброєння багатьох країн НАТО наполовину порожні, і для повноцінного стримування потрібен «арсенал демократії» — трансатлантичний за форматом, із США та всіма демократіями світу.
Цей контекст важливий: розвідки кількох західних держав вже попередили, що після завершення активної фази війни в Україні Росія може відновити здатність до обмеженої операції проти країн Балтії за два-три роки, а до масштабного наступу на НАТО — за сім-десять. Аналітик Карнегі Майкл Коффман у 2025 році виклав саме такий сценарій у Wall Street Journal. Голова Військового комітету НАТО адмірал Роб Бауер на тому ж КБФ додав окремий вимір: рішення про напад на НАТО може ухвалюватись не в Москві, а в Пекіні, враховуючи стратегічну залежність Росії від Китаю.
Дилема, яку Радакін залишив відкритою
Путін, за оцінкою британського адмірала, опинився в пастці: погодитися на припинення вогню без досягнення задекларованих цілей — або продовжувати війну, яка системно послаблює Росію. Жоден варіант не є виграшним для Кремля.
Але і для Заходу ця пастка не безкоштовна: якщо Європа не встигне наповнити склади та модернізувати озброєння до того моменту, коли Росія відновить боєздатність, стратегічна перевага, яку фіксує Радакін сьогодні, може виявитися тимчасовою. Питання не в тому, чи зазнала Росія стратегічного провалу — а в тому, чи встигне НАТО зафіксувати цю перевагу до того, як вікно можливостей закриється.
