Спецпредставники президента США Стів Віткофф і Джаред Кушнер за три доби встигли побувати в Кремлі та в Києві, потиснути руки Путіну й Зеленському, зробити по кілька заяв у кожній столиці — і не привезти жодного документа, який можна було б назвати угодою. Президент Міжнародного інституту безпекових досліджень Олексій Буряченко в коментарі УНН називає це "розморозкою" процесу, який півроку стояв на місці. Розморозка — це не прорив. Це різниця між "нічого не відбувається" і "щось знову рухається", і плутати ці два стани дорого коштує, коли йдеться про війну.
Що реально сталося 5–6 вересня
5 вересня Віткофф і Кушнер провели в Кремлі понад тригодинну зустріч Віткофф і Кушнер зустрілися з Путіним у Кремлі, переговори тривали понад три години
. У Москві до розмови долучились радник Путіна Юрій Ушаков і Кирило Дмитрієв, обговорення, за словами Ушакова, стосувалося війни, економічних питань і потенційних спільних проєктів США та Росії. Наступного дня делегація вперше приїхала до Києва — це була їхня перша поїздка до України з моменту, коли вони взяли на себе провідну роль у зусиллях адміністрації США щодо припинення війни. Переговори в столиці пройшли у три сесії, спочатку Віткофф та Кушнер зустрілись з українською стороною, а згодом до розмови долучились представники Великої Британії, Франції та Німеччини.Формального результату — ані документа про припинення вогню, ані рамкової угоди — за підсумками не з'явилося. Найбільш конкретне, що прозвучало публічно: головне завдання США — зблизити позиції України та Росії, звузити коло розбіжностей і налагодити комунікацію між сторонами
, а сам Кушнер запропонував відновити тристоронній формат перемовин між США, Україною та Росією. Це декларація про намір говорити далі, а не зобов'язання чогось конкретного.Механізм, якого немає
Буряченко звертає увагу на ключову деталь: американські посланці — не автори стратегії.
Віткофф і Кушнер - це не архітектори перемовного процесу. Вони представники Дональда Трампа, які виконують його доручення. Вони приїхали, передали, послухали, зробили певні заяви, провели комунікацію. Архітектором перемовного процесу є Марко Рубіо, і саме ця людина в погодженні з Трампом буде визначати подальші переговорні стратегії
Це означає, що будь-яка "гарна розмова" в Києві чи Москві не створює механізму виконання: немає інституції, яка фіксує домовленості, немає термінів, немає санкції за їх невиконання. Тристоронній формат, який пропонує Кушнер, — це процедура для розмови, а не гарантія результату. Навіть тимчасове перемир'я, про яке йшлося на час візиту, тримається винятково на політичній волі сторін продовжувати мовчати про порушення, а не на якомусь підписаному механізмі.
Як реагують сторони
Зеленський після зустрічей подякував американським посланцям і наголосив, що дякує представникам президента США за візит до Києва, зазначивши, що відбулося вже декілька раундів розмов, і головне — досягти миру достойного, надійного і тривалого для України
. Тональність підкреслено позитивна, але без конкретики щодо умов.Москва теж говорила обережно-приязно, без поступок. Російська сторона назвала переговори конструктивними та корисними, однак не повідомила про погодження припинення вогню чи інших ключових рішень, знову наполягаючи на врахуванні своїх так званих "першопричин конфлікту"
. Тобто риторична температура зросла, а позиція щодо територій і статусу України — ні. За оцінкою Буряченка, це не випадковість:Із великою вірогідністю Україна буде заходити в зиму в стані війни. Принаймні з тієї публічної риторики, яку ми чули, Сполучені Штати поки не планують достатньо тиснути на путіна та російську федерацію. Без додаткового тиску - і європейського, і американського - сподіватися, що путін просто погодиться на невигідні для себе умови, точно не варто
Європейські радники з нацбезпеки Британії, Франції та Німеччини не випадково долучилися саме до частини зустрічей у Києві. Буряченко пояснює цю присутність прямим страхом Брюсселя опинитися поза домовленостями:
Європейцям зараз надзвичайно важливо бути в контексті цих перемовин, бути інтегрованими і в сам процес, і, найважливіше, в домовленості, які гіпотетично можуть бути досягнуті за посередництва Сполучених Штатів. Для європейців важливо, щоб Україна випадково не погодилася на умови, які привезли американці, бо якщо в таку домовленість не будуть інтегровані інтереси Європи, то росія може після цього переключитися на загрози саме Європі
Чотири різні цілі під однією вивіскою "мир"
Політолог розкладає учасників процесу за реальними, а не декларованими інтересами:
- США — політичне очко для Трампа перед проміжними виборами до Конгресу в листопаді, а не мир як самоціль
- росія — завершення війни виключно на власних умовах, без відмови від "першопричин"
- Європа — гарантія, що будь-яка угода не залишить континент віч-на-віч з посиленою росією
- Україна — єдина сторона, якій потрібен саме мир, а не тактичний виграш
Кожен із акторів у цьому перемовному процесі прийшов реалізувати свої конкретні пріоритети та цілі. Це тільки поверхнева ціль - досягнення миру. Сполученим Штатам потрібно підсилення позиції Трампа і, відповідно, Республіканської партії перед виборами. Європейцям потрібно, щоб росія не напала на них після досягнення угоди. росії потрібне завершення війни на її умовах, а по суті єдиною країною, якій просто потрібен мир - це є Україна
Саме розбіжність цілей — а не брак доброї волі окремих перемовників — і є справжньою причиною, чому "розморозка" діалогу навряд чи швидко перетвориться на угоду.
Що це означає найближчими місяцями
Буряченко нагадує про два реальні обмежувачі тиску: Вашингтон хоче отримати домовленість до зими й для цього шукає формулу, на яку погодилися б і Москва, і Київ
, але американський санкційний законопроєкт навряд чи буде ухвалений до виборів, а Європі буде складно швидко узгодити новий пакет обмежень. У цій конфігурації єдиним реальним інструментом тиску на росію залишаються українські далекобійні удари — не дипломатія, а військова спроможність.Якщо до кінця жовтня жоден із учасників — ні Вашингтон, ні Брюссель — не оголосить конкретних санкційних чи військових кроків із дедлайнами виконання, це буде означати, що план "мінімум" (просто підтримувати діалог живим) остаточно переміг план "максимум" (завершити війну до виборів), і Україна дійсно входитиме в зиму без угоди — але й без формального провалу перемовин, який можна було б комусь пред'явити.
