Чотири місяці непублічних переговорів між США, Данією та Гренландією — і жодного підписаного документа. Те, що NYT і BBC описують як «переговори про бази», насправді є суперечкою про суверенітет у мініатюрі: Вашингтон хоче отримати на Гренландії три нові об'єкти, які формально вважалися б американською землею.
Що саме пропонує Вашингтон
За даними BBC, які підтверджують анонімні джерела, знайомі з переговорами, США домагаються розміщення трьох баз на півдні острова — насамперед для моніторингу активності російських і китайських підводних човнів та кораблів у так званому GIUK-зазорі (між Гренландією, Ісландією та Великою Британією). Одну з баз планують розгорнути в Нарсарсуак — там до 1958 року вже стояла американська військова інфраструктура.
Ключовий пункт, навколо якого й виникло напруження: американська сторона запропонувала, щоб ці три об'єкти юридично отримали статус суверенної території США — за моделлю британських суверенних баз на Кіпрі. Це не оренда і не угода про базування на кшталт угод НАТО. Це анклав із американською юрисдикцією всередині острова, який сам є автономною територією Данії.
«Ми не продаємося. І це буде лейтмотивом зустрічі».
Прем'єр-міністр Гренландії Єнс-Фредерік Нільсен
Механізм: є рамка 1951 року, немає нової угоди
Переговори ведуться в межах американсько-датського пакту 1951 року, що дає США право розширювати військову присутність на острові. Данія ніколи формально не відхиляла американських запитів такого роду. Але суверенний статус баз виходить за межі будь-якого попереднього прецеденту — і юридично, і політично.
Американську сторону в переговорах очолює старший чиновник Держдепартаменту Майкл Нідем. Данію представляють постійний державний секретар МЗС Єппе Транхольм і посол у Вашингтоні Єспер Мюллер Серенсен. Білий дім підтвердив факт переговорів, але відмовився коментувати їх зміст, заявивши лише про «великий оптимізм».
Правовий вузол, який замовчують
Юристи-міжнародники вказують на проблему, яку дипломати поки обходять стороною. Гренландія конституційно визнана батьківщиною народу інуїтів, який має право на самовизначення за міжнародним правом. Декларація ООН про права корінних народів (UNDRIP) вимагає їхньої вільної, попередньої та поінформованої згоди для будь-яких масштабних проєктів, що зачіпають їхні землі. Суверенний анклав такій умові відповідає в першу чергу — і жодних публічних механізмів такої консультації поки не існує.
Паралельно прес-секретар Білого дому Кароліна Лівітт підтвердила, що «використання збройних сил завжди є опцією» у питанні Гренландії — формулювання, яке НАТО та Копенгаген публічно відкинули.
Що це означає на практиці
- США наразі мають одну базу на острові — Пітуффік — проти 17 на піку холодної війни.
- Нові бази орієнтовані не на окупацію, а на радарний і морський моніторинг — але формула суверенітету перетворює їх на прецедент.
- Гренландський прем'єр каже, що переговори «зробили певні кроки в правильному напрямку» — але без деталей і без дат.
Якщо Данія таки підпише угоду про суверенні анклави без окремої, задокументованої згоди гренландських інституцій — правова оскаржуваність такої угоди стане не теоретичною, а практичною: прецедент Чагос у рішенні МС ООН уже сформований. Питання не в тому, чи Вашингтон отримає бази — а в тому, чи витримає будь-яка угода першу серйозну правову атаку з боку Нуука.
