Ірпінська громада провела в останню путь старшого навідника 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського Тараса Хижка. Ірпінці вишикувалися у «живий коридор» — та ж вулиця, де він обрав осісти, де народилися його діти, стала маршрутом прощання.
Від 2014-го — без паузи
Тарас Хижко прийшов в армію 2014 року, коли більшість ще сподівалася, що все швидко закінчиться. Одинадцять років — це не мобілізація за повісткою, це свідомий вибір, який він підтвердив двічі: спочатку в АТО, потім у повномасштабній війні.
«Тарас Володимирович був воїном за покликанням. У 2014 році, коли ворог лише починав свій наступ, Тарас не чекав запрошень і пішов захищати країну в найгарячіші точки АТО».
В.о. Ірпінського міського голови Анжела Макеєва
До Ірпеня він перебрався 2016-го — вже з досвідом фронту за плечима. Тут одружився з Тетяною, тут народилися двоє синів. Місто встигло стати своїм: не тимчасовою зупинкою, а домом.
Загибель і місяці невизначеності
25 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі Костянтинівки Тарас Хижко потрапив під удар ворожого FPV-дрона. Довгий час він значився зниклим безвісти — статус, який для родин означає не лише горе, а й правовий і фінансовий підвіс: виплати, документи, сама можливість попрощатися залишаються в заморозці, поки немає підтвердження.
Особу встановили за результатами ДНК-експертизи. За даними МВС, у 2025 році в Україні проведено вже понад 12 тисяч таких експертиз — і за кожною стоїть схожа історія очікування.
«Живий коридор» і те, що залишається
На похороні ірпінці вишикувались уздовж вулиці, щоб віддати шану. За словами першого заступника міського голови Олександра Пащинського, Хижко «не роздумуючи став на захист рідної землі» — фраза, яку тут вимовляють уже не вперше: Ірпінь пережив окупацію 2022 року і відтоді ховає своїх захисників регулярно.
У Тараса залишилися мама, дружина та двоє синів. Скільки їм років — невідомо. Але 2014-й як відлік означає: старший, можливо, вже пам'ятає татка у формі.
36-та бригада морської піхоти, де служив Хижко, сформована 2015 року на базі частин, виведених з окупованого Криму. Вона пройшла оборону Маріуполя, Азовсталь, бої під Миколаєвом — і продовжує воювати на сході. Навідник у такому підрозділі — це не тил: він коригує вогонь на передовій, де FPV-дрони стали головною причиною втрат піхоти у 2024–2025 роках.
Коли кількість зниклих безвісти в Україні вимірюється тисячами, ДНК-ідентифікація — це не формальність, а єдиний шлях повернути людину додому хоча б після смерті. Питання в тому, чи вистачить ресурсів і часу, щоб жодна з цих тисяч родин не чекала роками — як чекала Тетяна з двома синами.
