Один із найбільших виробників нафти у світі пішов — і це відчула вся організація. Після виходу ОАЕ з ОПЕК сукупний видобуток картелю опустився до рівнів кінця 1980-х років. Для порівняння: тоді Радянський Союз ще існував, а нафта коштувала менше $20 за барель.
ОАЕ давно тяжіли до самостійної стратегії. Абу-Дабі нарощував власні потужності й дедалі рідше погоджувався з квотами, які ОПЕК встановлював для стримування пропозиції. Вихід — логічний фінал цього тертя, а не раптове рішення.
Окремий чинник — війна. Конфлікти в Газі, нестабільність у Червоному морі та загроза ескалації між Іраном та Ізраїлем тримають регіон у постійній напрузі. Це не лише логістика: частина виробників фізично не може виконувати заявлені квоти через пошкоджену інфраструктуру або вимушене скорочення операцій.
Саудівська Аравія, яка традиційно є «swing producer» — країною, що регулює пропозицію заради цінової стабільності, — опинилася перед дилемою. Компенсувати випадіння ОАЕ самотужки означає виснажувати власні резерви потужності. Не компенсувати — дозволити цінам іти вгору, що короткостроково вигідно, але довгостроково підштовхує покупців до прискорення енергетичного переходу.
Ціни на нафту відреагували зростанням, проте аналітики попереджають: якщо США та інші виробники поза картелем збільшать видобуток у відповідь на цінові сигнали, ефект для ОПЕК буде зворотним — менша частка ринку при тій самій ціновій нестабільності.
Питання не в тому, чи повернуться ОАЕ до картелю. Питання в тому, чи зможе ОПЕК утримати дисципліну серед тих, хто залишився, — особливо якщо війна на Близькому Сході затягнеться ще на рік і кожен учасник почне рятуватися самостійно.
