Біля міста Пакш в Угорщині зараз працює техніка, якої там не бачили десятиліттями: вертольоти скидають у Дунай бетонні блоки, сотні тонн каменю йдуть на будівництво штучного порогу, а найближчим часом у річку планують затопити дві 80-метрові баржі. Мета одна — підняти рівень води настільки, щоб не зупинилися насоси, які охолоджують єдину атомну електростанцію країни.
Це вже не превентивний захід. За даними угорських медіа, ситуація настільки критична, що рівень води біля станції може впасти до позначки "мінус" 132–137 сантиметрів уже за кілька днів — далеко за межею попереднього рекорду маловоддя 2018 року. Саме тому прем'єр-міністр Петер Мадяр особисто координує роботи, назвавши їх найскладнішим проєктом такого масштабу за останні тридцять років.
Чому це не просто "погода"
Пакш — не рядова електростанція. Вона забезпечує близько половини всього споживання електроенергії в Угорщині. Коли восени 2018 року маловоддя вже змушувало знижувати потужність станції, проблему вдалося вирішити значно меншими силами — і саме за цю бездіяльність після 2018-го Мадяр розкритикував попередній уряд Віктора Орбана: тоді, за його словами, можна було підготуватися заздалегідь і уникнути нинішнього авралу.
Тепер ціна питання вимірюється не лише мегаватами, а грошима, які відчує кожен угорський платник за електрику. Повна зупинка станції, за оцінками, коштуватиме економіці країни щонайменше 50 млрд форинтів — майже 160 мільйонів доларів — щомісяця. Це та сума, яку так чи інакше компенсують або підвищенням тарифів, або закупівлею дорожчої електрики з інших країн, бо взяти замінну генерацію "з повітря" неможливо.
Гонка з рікою
Перший етап робіт — будівництво порогу з каменю та затоплення барж для перекриття основного русла — має тривати близько місяця. Але навіть після завершення потрібен додатковий час на стабілізацію рівня води, перш ніж узагалі йтиметься про перезапуск зупинених блоків. Тобто навіть у найкращому сценарії Угорщина ризикує прожити без частини атомної генерації щонайменше два-три місяці посеред опалювального сезону.
У сусідній Румунії подібна тактика із затопленням барж на Дунаї не спрацювала: там довелося зупинити атомну станцію "Чернаводе" попри вжиті заходи. Це підказка для Угорщини, що інженерні рішення можуть просто не встигнути за темпами обміління — і що план "Б" на випадок провалу порогу поки що ніхто публічно не озвучив.
Причому тут Україна
Дунай — не лише охолоджувач для реакторів. Для України це критична експортна артерія: після відновлення Росією морської блокади саме дунайський водний шлях лишається чи не єдиним альтернативним каналом для вивезення зерна повз заблоковані чорноморські порти. Що нижчий рівень води, то менша осадка суден і то дорожче й повільніше йде кожна тонна врожаю на світові ринки — а це вже питання не угорської енергетики, а виручки українських аграріїв і валютних надходжень країни в момент, коли кожен експортний канал на вагу золота.
Питання на найближчий місяць просте: чи витримає штучний поріг тиск обмілілої річки раніше, ніж рівень води впаде нижче критичної позначки — і що робитимуть Будапешт, Бухарест і Київ, якщо Дунай цього літа поставить рекорд маловоддя вдруге поспіль.
