Два ключові міністерства воюючої країни — оборони і закордонних справ — уже тижнями існують без офіційних керівників. Народний депутат Олексій Гончаренко звернув увагу на прикру деталь:
Формально це технічна затримка. По суті — продовження статус-кво, який president обирає свідомо.На цю хвилину в Раду Зеленським не внесене подання на посаду міністра оборони та міністра закордонних справ. Нагадаю, що пленарний тиждень Ради починається післязавтра
Як дійшло до вакууму
15 липня Зеленський оголосив про звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони, призначивши на його місце колишнього в. о. глави СБУ Євгенія Хмару. Рішення викликало протести в кількох містах — люди вимагали не лише повернути Федорова, а й замінити головнокомандувача ЗСУ. Слідом за цим Олександр Сирський оголосив про власну відставку з посади Головнокомандувача, зазначивши, що передає наступнику військо, яке "не лише тримає оборону, а й перебуває в стані наступу".
А потім президент прибрав і Хмару — звільнив його з посади в. о. голови СБУ та начальника Центру спеціальних операцій "А". Тобто за кілька тижнів країна пройшла через три кадрові струси в оборонному секторі — і жодного з них не завершила офіційним, затвердженим Радою призначенням.
Кому вигідна відсутність подання
Поки посада залишається "тимчасовою" — очолюваною виконувачем обов'язків — вона не потребує голосування у Верховній Раді. Це знімає з президента необхідність публічно захищати кандидатуру перед залом, де опозиція має право ставити незручні питання й голосувати проти. В. о. можна міняти указом за один день, без дебатів і без ризику, що Рада відхилить подання чи перетворить голосування на політичний скандал.
Це особливо зручно на тлі того, що останні кадрові рішення в оборонній сфері вже спровокували протести й публічну критику. Формальне призначення нового міністра означало б новий раунд запитань — про причини звільнення Федорова, про обставини відставки Сирського, про те, чому Хмара протримався на посаді лічені дні. Відсутність подання дозволяє тримати ці теми поза парламентською залою.
Реакція опонентів
Гончаренко не вперше публічно фіксує кадрову політику президента як спосіб уникати сильних, самостійних фігур на ключових посадах. За його оцінкою, президент послідовно веде команду людей, яких публічно майже ніхто не знає, — і саме тому, що надто впізнавані посадовці стають політично небезпечними для нього самого. Показова деталь: коли ситуація в оборонному секторі стала надто гучною, у владній вертикалі це відразу коштувало комусь посади.
Для опозиції відсутність подання — ще один аргумент про ручне керування кадрами в обхід передбаченої процедури. Для Банкової — спосіб виграти час і уникнути голосування, результат якого непередбачуваний.
Що далі
Пленарний тиждень розпочинається післязавтра. Якщо подання не з'явиться і цього разу, питання про очільників Міноборони та МЗС стане однією з тем, яку опозиція піднімe публічно в зал
Головне питання просте: чи готовий президент довірити ці посади людині, яку Рада зможе не лише призначити, а й публічно розпитати — чи керування через "виконувачів обов'язків" стане постійною практикою на час війни?
