7 квітня в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї відкрилась виставка «Світ, збережений у полотні» — колекція традиційного народного вбрання та рушників Полісся кінця ХІХ — початку ХХ століття. Її зібрав колекціонер Ігор Перевертнюк. Вхід вільний.
Здавалось би, черговий краєзнавчий захід до річниці ЧАЕС. Але тут є деталь, яка змінює оптику: більшість речей на виставці — з регіону, якого вже фізично не існує як живого культурного простору.
Полісся до і після
До 1986 року Київське Полісся було одним із найархаїчніших куточків України — болота, ліси, дерев'яні церкви, змішані традиції язичників і християн. Як зазначає Українська правда, це був «архаїчний регіон, де радянський агітпроп виявився безсилим перед вірою в домовиків, лісовиків і русалок». Катастрофа 1986 року зробила те, чого не вдалось радянській владі за десятиліття: спустошила поселення, розірвала живу нитку передання культури.
Зі зони відчуження було виселено сотні сіл. Деякі, як Поліське — колишній районний центр — зникли з карти повністю. За даними УНІАН, рівень радіації в повітрі там перевищив норму в 100 разів уже за два тижні після аварії. Частина мешканців повернулась самовільно — так з'явились самосели: люди, чия прихильність до землі виявилась сильнішою за страх і заборони.
Що на виставці
Експозиція складається з кількох розділів:
- автентичний одяг і рушники Полісся кінця ХІХ — початку ХХ ст. з колекції Перевертнюка;
- розділ про ліквідаторів аварії на ЧАЕС;
- розповідь про покинуті села зони відчуження та самоселів, які повернулись додому;
- документація унікальних дерев'яних храмів Київського Полісся.
Рушник у поліській традиції — не декор. Це сакральний об'єкт: ним зустрічали народження, проводжали в дорогу, накривали небіжчика. Зберегти рушник — означало зберегти пам'ять про конкретну людину й конкретне місце. Саме тому назва виставки працює буквально.
«Полісся — один із найдавніших культурних регіонів України. Та трагедія 1986 року назавжди змінила життя, традиції й духовний світ його мешканців».
З опису виставки «Світ, збережений у полотні»
Ірпінь — не випадково
Місто вибране не лише географічно. Ірпінь сам пережив масову евакуацію і руйнування — у 2022 році. Виставка про людей, яких змусили покинути домівки через катастрофу, відкривається в місті, яке знає, що означає повернутись до спаленого кварталу і не знайти нічого зі свого минулого. Цей контекст організатори прямо не артикулюють — але він присутній у залі.
Якщо дерев'яні церкви Полісся, задокументовані на виставці, досі стоять у зоні відчуження, — питання практичне: чи є план їхньої консервації або евакуації до того, як вони остаточно зруйнуються без догляду?
