Пирогів — найбільший музей просто неба в Україні та один із найбільших у Європі. Тут представлені всі історичні регіони країни: Полісся, Поділля, Слобожанщина, Карпати. Але один шматок землі десятиліттями стояв порожнім. Не через брак фінансування — через радянську заборону пам'яті.
Чого не було в Пирогові 50 років
Музей будувався у 1970–80-х роках — саме тоді, коли після депортації 1944 року радянська влада фактично вилучила кримських татар із офіційної культурної мапи СРСР. Кримськотатарська садиба в скансені просто не могла з'явитися: народу, чию архітектуру вона мала б представляти, офіційно «не існувало».
«Якийсь мудрий чоловік, який тут планував, залишив оцей кавалок землі незабудованим. І розуміємо, що це місце не просто так тут було порожнє».
Оксана Повякель, генеральна директорка Національного музею народної архітектури та побуту України
26 червня, у День кримськотатарського прапора, ця ділянка нарешті отримала призначення: тут заклали перші камені фундаменту майбутньої експозиції «Кримськотатарська садиба». До фундаменту розсипали пісок, привезений із Криму.
Дев'ять садиб — і навмисна пауза
Загалом на відведеній ділянці планують збудувати 10 автентичних садиб, що відтворюватимуть кримськотатарську архітектуру, регіональні рослини та побут. Але десята — навмисно остання. Її зведуть тільки після деокупації Криму: це закладено в концепцію проєкту з самого початку.
До реалізації долучились кримськотатарська спільнота, компанія Baker Tilly Україна, ДП «Кримський дім» та ініціатива «Кримський фронт». Першими на майданчику посадили тиси — дерева, які вважають символом українського Криму.
Що це означає поза церемонією
Скансени — не просто туристичні об'єкти. У країнах Балтії музеї просто неба використовувались як інструмент збереження ідентичності в умовах окупації та після неї. Поява кримськотатарської садиби в Пирогові фіксує присутність народу в державному культурному просторі України — те, чого не було навіть до 2014 року.
Проєкт не має державного фінансування в повному обсязі: його реалізують на партнерських засадах. Це означає, що темп будівництва залежатиме від того, чи збережеться інтерес приватних партнерів після завершення символічних церемоній.
Якщо перші дев'ять садиб добудують до деокупації — десята стане не просто архітектурним об'єктом, а політичним жестом повернення. Але лише за умови, що проєкт не зупиниться на рівні закладеного каменю й піску.
