Коротко
У Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського виявили рідкісні україномовні варіанти екранізацій творів письменника. Інформацію поширили УНН та Довженко-центр, який опрацьовуватиме знахідку.
Що саме знайшли
Знахідку зафіксували головна зберігачка фондів Катерина Федько та кінознавець Довженко-центру Олег Оліфер. Серед виявлених артефактів — плівкові копії 1950-х років:
- 35 мм плівкові копії короткометражних фільмів «Пе-коптьор (На піч)» (1956, реж. Володимир Карасьов) і «Коні не винні» (1956, реж. Станіслав Комар) — Одеська кіностудія;
- 16 мм плівкові копії повнометражних стрічок «Кривавий світанок» (1956, реж. Олексій Швачко) і «Дорогою ціною» (1957, реж. Марк Донськой) — Київська кіностудія імені Довженка.
За повідомленням Довженко-центру, після оцінки фізичного стану плівок їх передадуть на роботу Кінолабораторії центру для оцифрування та збереження.
"Знахідка у Чернігові — рідкість і велика удача. Більшість українських фільмів 1950–1960-х років мали українськомовні варіанти, проте велика їх частина на даний момент вважається втраченою. Після дослідження стану плівок і відповідної підготовки фільми будуть оцифровані Кінолабораторією Довженко-Центру."
— Довженко-центр
Чому це має значення
Ці плівки — не просто кінематографічні експонати. Вони відтворюють україномовну присутність у культурному полі минулого століття і дозволяють дослідникам, освітянам та глядачам повернути локальний мовний та естетичний контекст екранізацій. Для дослідження історії кіно, мовної політики в мистецтві та навчальних програм знахідка має практичну цінність.
Крім того, відновлення та оцифрування таких артефактів підвищує шанси на їхню довготривалу збереженість і публічний доступ — важливий елемент культурної стійкості в часи, коли архіви зазнають ризиків і недофінансування.
Що далі
Наступний етап — технічна експертиза стану плівок і консервація. Далі Кінолабораторія Довженко-центру має провести оцифрування з метою реставрації та відкритого показу в майбутньому. Це дасть можливість вивчати матеріал у професійному середовищі й повернути його в культурний обіг — у музеї, на фестивалях і в освітніх проєктах.
Зараз хід за реставраторами та культурними інституціями: чи вдасться зробити ці стрічки доступними для публіки — питання ресурсів і пріоритетів. Але сам факт знахідки — сигнал: наш кінематографічний голос зберігається і чекає на відновлення.
