Юлія Олегівна переїхала до Білогородської громади двадцять років тому, одразу після заміжжя. Родинне коріння тут мала давно: у громаді жили її прабабуся й прадідусь. Прийшла до ліцею запитати, чи потрібні фахівці, і з 1 вересня вийшла на роботу психологинею, бо попередня якраз звільнилася. Наступного року буде двадцять років, як вона працює в цьому закладі.
Психологинею пропрацювала 12–13 років, паралельно здобула другу вищу освіту й почала викладати англійську. Директоркою стала під час реформи децентралізації, коли зміни дійшли й до навчальних закладів. Їй запропонували тимчасово виконувати обов'язки, і з 1 грудня вона прийшла на роботу вже в новій ролі. Вона стала першою жінкою-директоркою в історії ліцею.
Я пішла з роботи як вчителька, а через день прийшла вже з іншим поглядом. Я побачила те, чого не бачила, коли була вчителькою.
Директор, який відповідає за все
З автономією шкіл роль директора суттєво змінилася. Якщо раніше керівник відповідав переважно за навчальний процес, то тепер на ньому зарплати й надбавки працівників, світло, тепло, генератори, харчування, закупівлі продуктів і техніки. Підтримувати заклад у належному стані, за словами директорки, це 90% успіху.
Найменше їй подобається робота з цифрами, тому вона особливо цінує бухгалтерку, яку жартома називає «феєю цифр». Натомість технічні деталі знає до дрібниць: марку генератора, тип дизеля, рівень пального. Зранку може сама перепитати, чи заміряли пальне і чи треба дозаправитися. «Я навіть сама дивуюся, що я це знаю», — каже вона.
Половина часу в укритті
Укриття ліцею реконструювали у 2023 році. Під час тривог діти проводять тут майже половину навчального часу, тому підземне приміщення облаштоване як повноцінний клас: парти, дошка, мультимедійна панель, безперебійний блок живлення й акумуляторні лампи. Якщо зникне світло і виникнуть проблеми з генератором, заняття зможуть тривати ще кілька годин.
Територію закладу огороджено, в'їзд контролює шлагбаум, відеоспостереження працює по всьому периметру. Цього року камери почали встановлювати і в класах.
Їдальня, з якої не хочуть іти
Харчоблок ліцею повністю реконструювали: нові меблі, плити, пароконвектомати, холодильники, вентиляція, підлога й електрика. Обладнанням можна керувати дистанційно через інтернет. Колір стін обрала сама директорка.
Щодня тут харчуються до 700 дітей. Учні 1–4 класів і пільгових категорій їдять безкоштовно, решта та група продовженого дня харчуються за кошти батьків. Продукти закуповують через тендер, якість постійно контролюють. День директорка починає саме з їдальні.
Вони звідси йти не хочуть. Всі сидять як у кафе. Доводиться заходити й казати: «Ми ж не в кав'ярні, всі пообідали, йдемо на уроки».
За її словами, відвідуваність за останні роки зросла в рази: діти приходять і в морози, і в зливу, і після затяжних тривог.
Ліцей приймав делегацію на чолі з Оленою Зеленською. Європейські гості обідали в шкільній їдальні, а лікар, який перевіряв харчоблок, не мав жодних зауважень.
Батьки, телефони й булінг
Найскладнішим у роботі директорка називає комунікацію з батьками. Батьківські питання стосуються оцінювання, поведінки, стосунків у класі, переведення дітей. Частина конфліктів, вважає вона, виникає через те, що діти звикли спілкуватися переписками, а живу розмову сприймають емоційніше.
Про булінг вона говорить обережно: одноразова сварка на перерві ще не булінг, яким би модним не стало це слово. Булінг є тривалим і систематичним тиском на дитину. У ліцеї тему регулярно піднімають на батьківських зборах, присвячують їй окремі тижні, постійно працюють психолог і соціальний педагог. Батькам радить вислухати й повірити своїй дитині, але перед висновками поговорити з психологом, педагогом чи директором.
Щодо телефонів і штучного інтелекту позиція проста: діти мають навчитися користуватися технологіями грамотно. У деяких класах батьки придбали спеціальні підставки, куди учні складають телефони на час уроків.
Сучасні діти та вибір професії
Сучасних учнів Юлія Олегівна вважає розумнішими й пристосованішими до життя, ніж було її покоління, і цінує, що вони відкрито говорять про свої почуття та бажання. Найгучніше, жартує вона, діти висловлюються за те, щоб менше вчитися й самим обирати предмети.
У старших класах більшість, і хлопці, і дівчата, обирає технічні спеціальності. Гуманітаріїв поменшало, а лікарів, за її спостереженнями, останнім часом не обирав майже ніхто. Директорка пов'язує це з війною.
Цього року всі випускники склали НМТ. Учні самостійно обирають теми для робіт МАН і, за словами директорки, досліджують їх самі, без допомоги штучного інтелекту. Цьогоріч ліцей також має перший випуск дев'ятого класу за програмою НУШ, а профільну реформу вона оцінює позитивно, хоча визнає, що початок завжди складний.
Війна, втрати й повернення
Після початку повномасштабного вторгнення з громади виїхало небагато людей, жоден педагог не звільнився, а у 2022 році до закладу долучилися внутрішньо переміщені родини. Цього року з-за кордону повернулися троє учнів разом із батьками.
Ці роки принесли й втрати. Минулого навчального року в ліцеї провели захід пам'яті Андрія, на який запросили його батьків.
Зарплати педагогів у громаді, наголошує директорка, нараховують відповідно до законодавства з повним урахуванням стажу, навантаження й категорій. Водночас вона вважає, що державі варто законодавчо підтримати престиж професії вчителя.
«Все буде добре»
Від вигорання директорку рятують десерти, які вона готує вдома. А про професію говорить як про покликання: вивчитися на педагога можна, але без внутрішнього поклику нічого не складеться.
Майбутніх українців вона бачить розумними й прогресивними. Частина її учнів уже зараз каже, що не планує виїжджати.
У мене є випускники, які навчалися в університетах різних країн, але повернулися й сказали: «Ми більше нікуди звідси не поїдемо». Тому я в них впевнена.
А на питання, що сказати дітям, які закінчують школу через укриття й вибухи, відповідає коротко: «Все буде добре».
