24 квітня Україна повернула 193 військових із російського полону. Серед них — захисники, на яких Росія встигла завести кримінальні справи: як правило, за статтями про «тероризм» або «участь у незаконних збройних формуваннях». Частину з них утримували в Чечні.
Фотографії з місця обміну зафіксували виснажених людей, яких зустрічали медики та представники Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Детальніший медичний стан бійців офіційно не розкривається — стандартна практика для перших годин після повернення.
Утримання в Чечні — окрема змінна в цій історії. Правозахисники фіксують, що умови в чеченських місцях несвободи відрізняються від загальноросійських СІЗО і таборів: менший рівень зовнішнього контролю, вищий ризик катувань і нижча ймовірність відвідування Міжнародним комітетом Червоного Хреста, який і без того має обмежений доступ до українських військовополонених на всій підконтрольній Росії території.
Кримінальні справи як інструмент тиску — не нова практика. Росія порушує їх системно: це дозволяє утримувати людину довше навіть після потенційного обміну, торгуватися за вищу «ціну» або просто ускладнювати переговорний процес. Женевська конвенція забороняє переслідування комбатантів за правомірну участь у бойових діях, але Росія її положення ігнорує, а міжнародного механізму примусу до виконання фактично не існує.
Загалом із початку повномасштабного вторгнення Україні вдалося повернути понад 3 800 військових і цивільних. Кількість тих, хто досі перебуває в полоні, офіційно не підтверджена — оцінки варіюються від кількох тисяч до десятків тисяч осіб залежно від джерела та методології підрахунку.
Питання, яке залишається без відповіді після кожного такого обміну: чи існує у України та її партнерів конкретний правовий механізм протидії російській практиці кримінального переслідування полонених — і якщо ні, то коли саме його поява стане умовою для наступного переговорного раунду?
