Підполковник Лев Пашко — Герой України, ветеран оборони Маріуполя, нині командир батальйону 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ — описав підхід до вогневого тиску, який у бригаді застосовують системно. Суть не в окремому ударі, а в ритмі.
«Я кажу офіцерам: дресируйте росіян. Артилерія має працювати зранку до вечора, щоб вони були видресирувані: як тільки рух — відкривається вогонь. Це ламає їх методично».
Лев Пашко, перший заступник командира 12-ї бригади «Азов» НГУ, для розбору LIGA.net
Слово «дресирування» тут не метафора для красного слівця — це опис конкретного поведінкового механізму. Постійний вогневий відгук на будь-який рух виробляє в солдата умовний рефлекс: нерухомість стає єдиною стратегією виживання. Підрозділ, який не рухається, не атакує, не ротується й не постачає боєприпаси — виводиться з бою без прямого штурму.
Результат, який можна виміряти
В «Азові» наводять конкретний епізод: завдяки методу безперервного вогневого тиску бійці бригади взяли в полон 24 російських військових за один день — без втрат зі свого боку. Деталі щодо напрямку та дати в публічній версії не розкриваються з міркувань оперативної безпеки. Раніше бригада публічно звітувала про взяття полонених на Кремінському напрямку, де фіксувалися випадки, коли окупанти здавалися після потрапляння під вогонь власної артилерії.
Паралельно — і це важливий тактичний контекст — командир групи БпЛА тієї ж бригади зазначив: час від виявлення цілі розвідувальним дроном до удару FPV сьогодні становить від 30 до 90 секунд. Артилерія і дрони в цій системі взаємно підсилюють один одного: артилерія забороняє рух, дрони унеможливлюють евакуацію й ротацію.
Чому це не просто «моральний тиск»
Психологічний ефект тут є похідним від тактичного, а не навпаки. Солдат, якого місяцями привчають не рухатися при звуці пострілу, втрачає ініціативу — і це прямо впливає на здатність підрозділу виконувати наступальні завдання. Саме тому Пашко говорить про «зламування» — не емоційне, а функціональне.
Водночас ефективність методу залежить від одного критичного ресурсу: безперервного постачання артилерійських боєприпасів. «Зранку до вечора» — це не риторика, а вимога до логістики. Якщо темп вогню падає, умовний рефлекс починає згасати.
Якщо темп постачань 155-мм снарядів союзниками у другому півріччі 2025 року залишиться на рівні першого — чи вистачить «Азову» боєкомплекту, щоб утримати цей ритм на всій лінії відповідальності бригади?
