28 червня 1996 року Верховна Рада ухвалила Конституцію після майже 24-годинного безперервного засідання. 29 років потому документ лишається живим: він вже третій рік поспіль регулює, що держава може зробити з правами громадян — а що не може навіть під час повномасштабної війни. Різниця між цими двома категоріями — практична, не церемоніальна.
Що можна обмежити — і що не можна
Конституція прямо передбачає: в умовах воєнного стану держава може тимчасово обмежувати права, закріплені статтями 30–34, 38, 39, 41–44, 53 — це недоторканність житла, таємниця листування, свобода пересування, право на страйк, деякі майнові права. Саме на ці статті посилається указ від 24 лютого 2022 року про введення воєнного стану.
Але є перелік, який держава не має права чіпати ні за яких обставин. Рівність перед законом, право не бути позбавленим громадянства, захист від катувань, право на захист у суді — ці норми Конституція виводить за межі будь-яких надзвичайних повноважень.
«У Конституції чітко прописано, що коли є юридичний режим воєнного стану, дозволяється обмеження прав і свобод громадян України»
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець, Радіо Свобода
Де виникає реальна колізія
Лубінець наводить конкретний приклад, де норми вже суперечать одна одній: закон про воєнний стан забороняє масові зібрання, тоді як будь-яка виборча кампанія фізично неможлива без агітаційних зустрічей. Два закони, що діють одночасно, тягнуть у протилежні боки — і поки що перемагає той, що обмежує.
Це не абстрактна юридична задача. За три роки повномасштабної війни сотні справ — від оскарження мобілізаційних рішень до захисту майна переселенців — розбивалися саме об цю стіну: людина не знала, яке право в неї лишилося, а яке держава законно призупинила.
Конституція як інструмент, а не символ
Омбудсман фіксує: найгірше українці знають соціально-економічні права — на безоплатну медичну допомогу в державних закладах, на захист від незаконного звільнення, на судовий захист від дій посадовців. Саме ці права не входять до переліку тимчасово обмежуваних, але на практиці реалізуються рідко — через незнання, а не через воєнний стан.
- Стаття 55 — право оскаржити в суді будь-яке рішення органу влади. Не обмежена воєнним станом.
- Стаття 59 — право на правову допомогу, зокрема безоплатну. Не обмежена.
- Стаття 28 — заборона катувань і жорстокого поводження. Абсолютна норма — не може бути скасована нічим.
Українська держава побудована на документі, який її автори писали всю ніч і який більшість громадян ніколи не читали повністю. За даними правозахисних організацій, саме незнання власних прав — а не їх відсутність — є головною причиною, чому люди не захищаються.
Якщо після завершення воєнного стану обмежені права будуть відновлені автоматично — Конституція це гарантує. Але чи буде відновлено практику їх реалізації, якщо за три роки вона так і не склалася?
