Тритижневе голосування 18–20 вересня завершилося в Росії передбачуваним результатом: «єдина росія» претендує на понад 300 із 450 мандатів у Держдумі дев'ятого скликання, а за окремими підрахунками мова йде вже про 340 і більше місць. За федеральним списком партія набирає близько 57–58% голосів — це майже на вісім відсоткових пунктів більше, ніж п'ять років тому, коли «єдина росія» отримала 49,82% і 324 мандати. Тепер, за попередніми даними ЦВК і підрахунками російських ЗМІ, партія Путіна долає порог конституційної більшості із запасом.
Чому саме зараз
Формально це рядові вибори за п'ятирічним циклом, що почався 2021 року. Але відбуваються вони на третій рік повномасштабної війни, коли Кремлю потрібна не просто лояльна, а керована без застережень нижня палата. Попередній склад Держдуми вже голосував за пакети законів про мобілізаційні ресурси, воєнний бюджет і обмеження цивільних прав — але робив це за підтримки коаліції фракцій. Новий склад дає змогу проводити такі рішення силами лише однієї партії, без потреби домовлятися навіть із формально лояльними КПРФ чи ЛДПР.
Що дає конституційна більшість
Головна відмінність від звичайної парламентської більшості полягає в тому, що «єдиній росії» не потрібні голоси інших фракцій для ухвалення федеральних конституційних законів — для цього необхідні щонайменше дві третини депутатів. Таке саме число голосів потрібне для подолання президентського вето на федеральний закон, хоча для цього також необхідна відповідна більшість у раді федерації.
Конституційна більшість дозволяє фракції самостійно забезпечити дві третини голосів на етапі розгляду поправок до глав 3–8 конституції рф. Проте сама Держдума не може одноосібно змінити конституцію: такі поправки потребують схвалення трьома чвертями ради федерації та законодавчими органами щонайменше двох третин регіонів. Тобто «єдина росія» посилює контроль над нижньою палатою, але не отримує одноосібного контролю над усією процедурою зміни конституції чи ухвалення федеральних конституційних законів — там завжди залишається роль ради федерації та регіональних органів.
Кому це вигідно
Найпряміша вигода — для президентської адміністрації, яка отримує парламент, здатний ухвалювати рішення без ризику затримок чи публічних суперечок навіть у формі декоративної дискусії. Для «єдиної росії» це також страховка на випадок, якщо доведеться швидко змінювати законодавство під потреби фронту — від нових хвиль мобілізаційних заходів до перерозподілу бюджету в бік оборонної промисловості. Чим менше партія залежить від інших фракцій, тим менше площин, де могла б виникнути хоч якась публічна незгода під час війни.
Як на це реагують опоненти
Формальна опозиція демонструє протилежну динаміку. КПРФ, яка 2021 року отримала 19,19%, тепер утримує друге місце, але з результатом близько 13–14% — це історичний мінімум для партії за останні цикли. ЛДПР тримається на рівні 8,75%, а партія «Нові люди» наступає їй на п'яти з результатом 7,97%, претендуючи на статус головного «системного» голосу невдоволення. Найбільш показова історія — у «Справедливої Росії», яка вперше може не подолати п'ятивідсотковий бар'єр і втратити представництво в Думі взагалі.
КПРФ, ЛДПР і «Справедлива Росія» вступають у кризовий період, ризикуючи не пройти прохідний бар'єр на виборах через глобальні проблеми в позиціонуванні та бренді.
Так ще 2024 року прогнозував розклад на ці вибори політолог Олексій Чеснаков. Його прогноз справдився частково: КПРФ і ЛДПР зберегли місця в Думі, хоча й з відчутними втратами, а «Справедлива Росія» опинилася на межі виходу з парламенту. Жодна з цих партій не поставила під сумнів легітимність результатів голосування — критика зводилася до окремих процедурних претензій, а не до системи як такої.
Питання не в тому, чи «єдина росія» зможе далі одноосібно проводити потрібні Кремлю рішення — з такою більшістю це вже технічна деталь. Питання в тому, наскільки довго режим утримуватиме видимість багатопартійності, якщо навіть остання системна альтернатива у вигляді «Справедливої Росії» ризикує зникнути з парламентської карти вже цього скликання.
