Андрюс Кубілюс виступив на четвертій конференції Юридичної служби ЄС у Брюсселі з риторичним запитанням, яке фактично є діагнозом: «Чи є існуючі договори та правила прийняття рішень допомогою або перешкодою для європейської оборони?» Його відповідь — новий міжурядовий договір за зразком Шенгенської угоди.
Що саме запропоновано
За словами Кубілюса, чинна правова база ЄС недостатня для побудови повноцінного оборонного союзу. Шенгенська логіка тут не випадкова: у 1985 році кілька країн підписали угоду поза рамками тодішніх договорів ЄЕС, і лише потім вона була інтегрована в acquis. Так само пропонований оборонний союз міг би стартувати з тими, хто готовий, — без чекання одностайності всіх 27.
«Якщо є згода, що Рада безпеки також потребує повноважень для прийняття рішень, тоді необхідний новий спеціальний міжурядовий договір — як це було зроблено з Шенгенською угодою щодо свободи пересування людей»
— Андрюс Кубілюс, текст промови, опублікований на особистому сайті комісара
Принципово важлива деталь: договір з самого початку має бути відкритим для не-членів ЄС — Великої Британії, Норвегії та України. Як аналізує інститут Bruegel, Україна відповідає критеріям членства як «європейська демократія, що розділяє спільний оборонний інтерес континенту», а приєднання до договору вимагатиме від неї підписання Угоди про партнерство у сфері оборони та безпеки — аналогічно до того, що Норвегія зробила у 2024 році.
Чого у пропозиції немає
Конкретного механізму виконання зобов'язань — немає. Інститут Bruegel, який розробляв близьку за духом схему Європейського оборонного механізму (EDM), передбачав спільні закупівлі, спільні активи (наприклад, системи ППО або розвідувальні супутники) та випуск облігацій для фінансування. Але навіть у цій більш деталізованій версії залишалося відкрите питання: будь-яке залучення структур ЄС потребує одностайності всіх 27 держав-членів, що відкриває вікно для вето.
Показово, що Кубілюс сам визнає обмеження: договір можна запустити через механізм «посиленого співробітництва» в рамках існуючих угод ЄС — але лише якщо не потрібні повноцінні повноваження для ухвалення рішень. Щойно з'являється потреба в реальній командній вертикалі — потрібен новий договір, ратифікація якого в кожній країні-підписанті непередбачувана за строками.
Хто заперечує і чому це важливо
Франція, Німеччина та Бельгія вже підняли застереження: на їхню думку, слід спочатку вичерпати наявні інструменти — Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд оборони та програму ReArm Europe з конвертом €800 млрд. Позиція цих трьох країн визначальна: без Парижа та Берліна будь-який «коаліційний» договір перетворюється на документ другого ешелону.
Аналітики Finabel фіксують ще одну структурну проблему: оборонні договори між державами — це, як правило, тривалі й непередбачувані процеси, бо оборонна промисловість жорстко прив'язана до національного суверенітету. Жодна країна не підписується під конкурентними тендерами у сфері, де захист власного ВПК є питанням внутрішньої політики.
Україна: потенційний учасник без гарантій
Для Києва участь у такому союзі означала б офіційне визнання ролі в архітектурі безпеки Європи — ще до завершення переговорів про вступ до ЄС. Але саме тут пропозиція Кубілюса найбільш розмита: немає чіткої відповіді, які зобов'язання бере на себе союз перед Україною і які — Україна перед союзом. Декларація про відкритість ≠ запрошення за стіл переговорів з ратифікованими зобов'язаннями.
У листопаді 2025 року сам Кубілюс казав, що концепція оборонного союзу перебуває «на самому початку» і над нею лише починають працювати. З тих пір з'явилася промова на конференції Юридичної служби — але не проєкт тексту договору.
Якщо Франція та Німеччина не змінять позиції до того, як Єврокомісія запропонує конкретний мандат на переговори, ця ініціатива залишиться в стані, де вона вже була не раз: амбітна ідея без дорожньої карти ратифікації.
