Речник Міністерства закордонних справ Георгій Тихий в інтерв'ю Суспільному сказав те, що рідко звучить прямо від українського дипломата: США обмежено приділяють увагу зовнішньополітичним питанням — і Київ враховує це у своїй роботі. Пояснення просте: Вашингтон входить у передвиборчий цикл перед проміжними виборами до Конгресу 3 листопада 2026 року.
Три чинники одночасно
Увага американської адміністрації розпорошена між кількома напрямками одразу. По-перше, війна на Близькому Сході — тристоронні переговори Україна–США–Росія фактично зірвалися після початку американської військової операції проти Ірану. Відтоді такий формат більше не збирався, зустрічі відбувалися лише двосторонні.
По-друге, внутрішня виборча логіка. Проміжні вибори до Конгресу мають для Трампа екзистенційне значення: втрата більшості в обох палатах відкриває шлях до імпічменту і паралізує президентські ініціативи. Як зазначають аналітики видання «Українські новини», у 2026 році Вашингтон дивитиметься на війну в Україні значною мірою крізь призму цього внутрішнього виборчого календаря.
По-третє, структура самої адміністрації. Зовнішня політика США дедалі більше формується не держдепартаментом, а вузьким ідеологічним колом навколо Трампа — лоялістами, медійниками та великими донорами, зацікавленими насамперед у внутрішньому порядку денному.
«Ще не настав момент»
«Просто ще не настав момент, коли змінилася мотивація в Росії і створилися умови для досягнення домовленості».
Дмитро Кулеба, ексміністр закордонних справ, про переговори в Абу-Дабі
Кулеба, розповідаючи про зустріч в ОАЕ, де підіймали питання енергетики та обміну полоненими, чітко відокремив процес від результату: переговори тривають, але до перемир'я не наближають. Путін, за його словами, дивиться на результати кожного удару і не бачить стимулу зупинятися. Трамп при цьому хвалить його публічно.
В Офісі президента це формулюють ще конкретніше: поки триватиме війна на Близькому Сході — переговори щодо України стоятимуть на паузі. Михайло Подоляк додає, що підтримка Іраном Росії поступово змінює ставлення до Москви в арабських країнах — і це, парадоксально, посилює міжнародну суб'єктність Києва.
Що Київ робить натомість
Тихий, визнавши обмеженість американської уваги, не говорить про кризу — він описує тактику адаптації. Українська дипломатія зараз орієнтується на:
- двосторонні контакти замість тристоронніх зустрічей, де США є модераторами;
- женевський трек — за словами Тихого, особливо чутливі пункти мирного плану виноситимуться на рівень президентів Зеленського і Трампа;
- зміцнення позицій на майданчиках, де США не є центральним гравцем — зокрема в ООН, де Генасамблея ухвалила резолюцію підтримки України 107 голосами.
Аналітики попереджають, що зовнішня політика залишається прерогативою президента, тому навіть зміна балансу в Конгресі після виборів 2026 року навряд чи кардинально змінить підхід Трампа до України. Ключова змінна — не склад Конгресу, а мотивація Москви та її готовність дати Трампу «перемогу», яку він міг би продати виборцям.
Якщо до листопада 2026 року Трамп не матиме чого показати на українському напрямку — чи стане це стимулом для тиску на Росію, чи навпаки змусить його зафіксувати будь-який результат заради внутрішнього рейтингу?
