Служба безпеки України повідомила про нову підозру колишньому народному депутату Євгену Мураєву. Йому інкримінують виправдовування та заперечення збройної агресії Росії проти України — статті, які з'явилися в Кримінальному кодексі вже після 24 лютого 2022 року.
Мураєв — не нове ім'я в контексті проросійської діяльності. Ще до повномасштабного вторгнення він був власником телеканалу «NewsOne», якому Нацрада неодноразово виносила попередження за ретрансляцію наративів, вигідних Кремлю. У січні 2022 року британська розвідка назвала його серед осіб, яких Москва нібито розглядала як кандидатів на роль маріонеткового керівника України. Сам Мураєв це заперечував.
Нова підозра — вже не перша. Це означає, що слідство фіксує нові епізоди або розширює доказову базу за наявними. Проблема в тому, що підозра в українському праві — це початок, а не вирок. Між «СБУ підозрює» і «суд засудив» лежить прірва, яку вітчизняна судова система долає повільно, а справи проти проросійських медіаперсон — особливо.
Ширший контекст принципово важливий: Росія веде інформаційну війну не лише ракетами і дронами. Наративи про «братські народи», «провокації НАТО» чи «відповідальність Заходу» — це зброя, яка працює на деморалізацію зсередини. Кримінальне переслідування за поширення таких наративів — спроба держави поставити правовий бар'єр. Але спроба ефективна лише тоді, коли доходить до вироку з реальними наслідками.
Справа Мураєва стане показовою не через його прізвище, а через відповідь на просте запитання: чи здатна українська юстиція під час війни довести справу про інформаційну співпрацю з агресором до суду — і зробити це прозоро, без ознак політичного замовлення?
