Засідання Ради Безпеки ООН заплановане на 20 квітня. Україна ініціювала його після того, як «великоднє перемир'я», яке Путін сам оголосив 9 квітня, виявилося фікцією: менш ніж за добу — понад 2000 порушень режиму припинення вогню, за даними Генерального штабу ЗСУ.
Що Київ несе до Радбезу
Міністр закордонних справ Андрій Сибіга сформулював позицію чітко: удари по житлових кварталах і критичній інфраструктурі — не хаотичне насильство, а елемент воєнної стратегії. Відповідно, кваліфікувати їх треба не як «загострення», а як заплановані воєнні злочини.
«Такі атаки плануються заздалегідь. Це свідчить про те, що коли Україна запропонувала продовжити великоднє перемир'я та дати шанс дипломатії, російське керівництво вже затвердило плани подальших убивств цивільних».
Андрій Сибіга, міністр закордонних справ України
Постпред України при ООН Андрій Мельник деталізував масштаб: лише за два тижні до скликання засідання Росія застосувала понад 3600 ударних дронів, близько 1350 керованих авіабомб і понад 40 ракет. Щонайменше 70 мирних жителів загинули.
Чому Радбез — і чому це не вирішить проблему
Україна наполягає на розгляді питання в межах пункту «Підтримання миру й безпеки». Формально це найвищий рівень фіксації порушень у системі ООН. Практично — Росія як постійний член Радбезу має право вето на будь-яке обов'язкове рішення.
- Засідання дає змогу задокументувати позиції держав публічно — це важливо для майбутніх трибуналів.
- Тиск на держави, які утримуються від засудження, зростає з кожним таким голосуванням.
- Жодного механізму примусу зупинити удари рішення Радбезу не дає.
Після того як Зеленський запропонував продовжити припинення вогню у повітряному просторі на 30 днів, Москва відмовила — і відновила далекобійні удари. Саме цей епізод Київ тепер використовує як доказ: Росія свідомо обирає ескалацію навіть там, де сама ж ініціювала паузу.
Якщо на засіданні 20 квітня хоча б кілька держав, що досі утримувалися, проголосують за засудження — це змінить дипломатичну ціну мовчання. Якщо ні, Київ матиме ще один аргумент на користь того, що реформа Радбезу або обхідні механізми — не опція, а необхідність.
