Між ідеалізмом та виживанням
Сьогодні ми чуємо багато критики про «мілітаризацію ОП» та «ручне управління». Проте інтелектуальна привабливість цих тез розбивається об методологічну помилку: вони виходять із презумпції нормального політичного часу. Україна перебуває в точці, де управлінський ідеалізм є розкішшю.
Держава, що веде війну з ядерною автократією, не може дозволити собі багатоканальність управління, яка призводить до витоків інформації та затримок. Офіс Президента у цій конфігурації не замінює собою республіку — він стає її бронею. Це історична норма для демократій, що воюють: від Британії Черчилля до Ізраїлю.
Буданов як менеджер війни, а не політик
Кирило Буданов приходить у цивільний центр управління не як ідеолог. Він — менеджер результату. Його постать викликає повагу навіть у ворогів, а для українського суспільства він є символом «холодного розрахунку».
Дехто вбачає в цьому призначенні «кооптацію популярного лідера», але в умовах війни це, навпаки, зменшує ризик внутрішньої конкуренції легітимностей. Замість того, щоб створювати паралельні центри сили, держава інтегрує кращий військовий інтелект у серце прийняття рішень. Це сигнал і партнерам (особливо США): Україна має сильні альтернативи та професійну спадкоємність.
Ризики та «фактор Малюка»
Ми не маємо права ігнорувати занепокоєння військової спільноти. Андрій Білецький та Юрій Бутусов прямо вказують на успіхи СБУ під керівництвом Василя Малюка — від знищення російського флоту до ударів по стратегічній авіації.
Якщо призначення Буданова призведе до послаблення СБУ або політизації спецслужб, це стане викликом для обороноздатності. Проте логіка «єдиного контуру» передбачає не послаблення окремих ланок, а їхню жорстку координацію. Буданов на Банковій — це людина, яка розуміє ціну оперативної помилки краще за будь-якого цивільного чиновника.
Контекст: Гірка правда про «закритість»
Закиди щодо «закритості» переговорного треку під керівництвом розвідника звучать морально правильно, але практично наївно. У війні з РФ повна публічність — це шлях до саботажу. Закритість у цьому випадку є механізмом збереження маневру. Суспільство має контролювати результат — вихід на кордони, збереження державності та суб’єктності, — а не кожен крок у «темній кімнаті» геополітики.
Висновок
Республіка починається там, де є держава. А держава під час війни починається з контролю, швидкості й відповідальності. Призначення Буданова — це вибір моделі «операційного штабу». Це ризикований крок, але відсутність концентрації управління під час війни на виснаження пропонує не демократію, а управлінський вакуум.
Ми не обираємо між «ідеальним» та «поганим». Ми обираємо між дієвим механізмом перемоги та красивою ілюзією мирного часу, яка в умовах війни веде до поразки. Україна обирає суб’єктність.
