Київський міжнародний інститут соціології опублікував дані про рівень довіри українців до публічних політиків. Результати фіксують трансформацію, яка почалася 24 лютого 2022 року і, схоже, закріпилася надовго: довоєнна політична архітектура більше не визначає, кому вірить суспільство.
Хто в топі — і чому це не випадково
Трійку лідерів довіри формують мер Харкова Ігор Терехов, міністр оборони Рустем Умєров та президент Володимир Зеленський. Ця конфігурація симптоматична: всі троє — фігури, пов'язані з конкретною відповідальністю під час активної фази війни. Терехов керує містом, яке з 2022 року регулярно потрапляє під удари; Умєров очолив Міноборони після резонансних скандалів із закупівлями і позиціонується як технократ-реформатор; Зеленський залишається символом рішення не залишати Київ у перші дні вторгнення.
Важливий нюанс, який КМІС фіксує в методології: довіра вимірюється не в абсолютних цифрах симпатії, а як баланс між тими, хто довіряє, і тими, хто не довіряє. Це жорсткіший показник, ніж просте «подобається».
Феномен Ляшка — і що за ним стоїть
Окремо в дослідженні виділяється Олег Ляшко. Його показники довіри помітно вищі, ніж можна було б очікувати від політика, який у довоєнному медіапросторі асоціювався переважно з епатажем. Одне з пояснень — Ляшко як міністр соціальної політики веде комунікацію у форматі, орієнтованому на старшу аудиторію з регіонів, менш охоплену цифровими медіа. Інше — ефект низької стартової бази: критиків у нього багато, але частина аудиторії, яка раніше його ігнорувала, почала сприймати нейтральніше на тлі роботи з виплатами та соціальними питаннями під час війни.
Бойко і Тимошенко — реліквії довоєнного світу
Юрій Бойко та Юлія Тимошенко фіксуються в нижній частині рейтингу. Обидва були впізнаваними фігурами до 2022 року, але їхній політичний капітал формувався в логіці мирного часу — електоральних циклів, коаліційних торгів, медійних скандалів. Ця логіка з лютого 2022-го виявилася нерелевантною. Довіра в умовах війни, як показує дослідження, корелює не з досвідом «великої політики», а з видимою конкретною дією або символічною присутністю там, де важко.
У Бойка додатковий тягар — його попередні зв'язки з проросійськими структурами, які в контексті повномасштабного вторгнення стали незмивним маркером для більшості аудиторії.
Що це означає системно
Дані КМІС фіксують не просто рейтинги — вони описують нову модель легітимності. Українці під час війни делегують довіру тим, хто має пряму функцію і не ховається від неї. Це не гарантія якості управлінських рішень, але це критерій відбору, який принципово відрізняється від довоєнного.
Відкрите питання: якщо ця модель збережеться після завершення активної фази війни — чи знайдуть довоєнні «важковаговики» спосіб повернути релевантність, або українська політика остаточно перезавантажить своїх головних гравців?
