Андрій Єрмак, який очолював Офіс президента майже п'ять років, відреагував на повідомлення про підозру публічною заявою. За його словами, підозра є необґрунтованою, а будь-який публічний тиск на слідчих — неприпустимим. «Слідство має бути незалежним від політичних заяв», — написав він.
Теза правильна по суті. Проблема — у контексті, в якому вона звучить.
Єрмак керував ОП у період, коли кадрові призначення в силових структурах, зокрема в СБУ та прокуратурі, проходили через узгодження з Банковою. Це не конспірологія — це задокументована практика, про яку відкрито говорили чинні та колишні посадовці. Тобто людина, яка сьогодні закликає до незалежності слідства, тривалий час була частиною системи, що цю незалежність структурно обмежувала.
Сама підозра поки що не містить публічно верифікованої деталізації — незрозуміло, яке саме відомство її висунуло, на яких доказах вона базується і чи є вона частиною ширшого розслідування діяльності ОП. Без цього будь-яка оцінка — і Єрмакова «необґрунтованість», і дзеркальні звинувачення з боку його критиків — залишається риторикою.
Є і ширший вимір. Після завершення повномасштабної фази війни Україна неминуче зіткнеться з необхідністю інституційного аудиту — хто, як і чому приймав рішення в умовах надзвичайних повноважень. Справа Єрмака, якою б вона не виявилась по суті, стане тестом: чи здатна українська правова система працювати з людьми, що були в центрі влади, не перетворюючись ні на інструмент зведення рахунків, ні на машину для виправдань.
Наразі публічних доказів для оцінки підозри немає. Якщо слідство їх оприлюднить — стане зрозуміло, чи йдеться про реальне розслідування. Якщо справа розчиниться без пояснень — це теж буде відповідь, але вже про систему загалом.
Чи готові українські інституції довести справу до логічного правового завершення — незалежно від того, яким воно виявиться?
