4 червня на Андріївському узвозі комунальники завантажили в машину бронзову фігуру Михайла Булгакова. Цей кадр спровокував хвилю дописів про «знищення культури». Але, як зазначає історик та офіцер НГУ Вахтанг Кіпіані, дискусія запізнилась щонайменше на рік.
Рішення, прийняте без бою
Хронологія подій не залишає простору для версії про раптове або свавільне рішення. Ще у березні–квітні 2024 року Український інститут національної пам'яті офіційно визнав усі об'єкти, пов'язані з Булгаковим, символікою російської імперської політики. Того ж місяця петиція за знесення пам'ятника набрала понад 6 000 підписів — достатньо для обов'язкового розгляду Київрадою. Зустрічна петиція проти знесення зібрала лише 2 836 голосів.
У жовтні 2024-го робоча група Київради підтримала демонтаж. 18 грудня 2025 року рада ухвалила остаточне рішення. Тобто між першим офіційним висновком і фізичним знесенням минуло понад 14 місяців.
«Захисники пам'ятника були майже не видні до того моменту, як його зняли. Зараз вони активні в соцмережах — але момент для впливу на рішення вже пройшов»
Вахтанг Кіпіані, історик, офіцер Хорунжої служби 2 корпусу НГУ «Хартія», для LIGA.net
Що насправді вирішувалось
Кіпіані наголошує: питання полягало не в оцінці літературної спадщини Булгакова, а в тому, кому належить право формувати символічний простір міста. Повномасштабна війна не змінила логіку цього процесу — вона лише прискорила темп. Деколонізація українських міст тривала й раніше, просто повільніше.
Музей Булгакова на Андріївському продовжує працювати. Демонтований монумент передано спадкоємиці скульптора Миколи Рапая. Полтавський художній музей імені Віктора Бажана вже заявив про бажання викупити скульптуру як мистецький об'єкт. Паралельно на сайті Київради зареєстрували дві нові петиції — з пропозиціями, кого встановити замість.
Технологія програшу
Кейс з Булгаковим демонструє конкретний механізм: рішення про символи у публічному просторі приймаються через формальні процедури — висновки інституцій, петиції, голосування рад. Ці процедури відкриті для участі до ухвалення рішення, а не після. Спалах активності в соцмережах після демонтажу — це вже коментар до події, а не вплив на неї.
Кіпіані формулює це прямо: якщо захисники будь-якого об'єкта не фіксують свою позицію у фазі збору підписів і слухань, вони фактично передають рішення тим, хто прийшов. Так само це стосується противників демонтажу будь-якого іншого монумента.
На черзі в Київраді — рішення щодо інших об'єктів із висновками УІНП: пам'ятники Глінці, Ахматовій, меморіальна дошка Чайковському. Якщо аудиторія, яка сьогодні обурюється в коментарях через Булгакова, не з'явиться на етапі петицій і робочих груп — результат, найімовірніше, буде таким самим.
