Ще кілька років тому типовий «складний випадок» у акушерстві — це одне супутнє захворювання. Сьогодні лікарі дедалі частіше бачать у карті пацієнтки одразу три-чотири діагнози. І це не збіг.
Що змінилося
Акушер-гінеколог Владислав Явір у коментарі УНН зафіксував тенденцію, яку клініцисти спостерігають практично скрізь: жінки вагітніють із вже наявними хронічними захворюваннями, а вагітність їх загострює або провокує нові.
«Ми зараз частіше стикаємось не з якимось одним захворюванням, а з сукупністю захворювань, поєднанням патологій, таких як, наприклад, анемія, гестаційний цукровий діабет, прееклампсія і хронічна гіпертензія, артеріальна гіпертензія».
Владислав Явір, акушер-гінеколог
Кожна з цих патологій окремо — керований стан. У поєднанні — вони підсилюють одна одну: анемія знижує адаптаційний резерв, гіпертензія на фоні прееклампсії підвищує ризик еклампсії, некомпенсований діабет б'є по судинах плаценти. Саме це поєднання, а не кожен діагноз сам по собі, і є головним джерелом ускладнень.
Цифри, які стоять за словами лікаря
- Гестаційний цукровий діабет розвивається у 5–10% вагітних — здебільшого в другому триместрі, коли гормони плаценти посилюють інсулінорезистентність.
- Залізодефіцитна анемія залишається найпоширенішою патологією вагітності в Україні; якщо вона є вже в першому триместрі — це майже завжди означає, що хвороба була ще до зачаття.
- За даними UNFPA, рівень материнської смертності в Україні зріс із 18,9 до 25,9 випадків на 100 тисяч живонароджених між 2023 і 2024 роками — приріст близько 37%. Серед причин — ускладнення, пов'язані саме з недостатнім або несвоєчасним спостереженням.
Окремий вимір: жінки з прифронтових територій
Явір окремо наголошує на проблемі недообстежених пацієнток. Ідеться насамперед про жінок із прифронтових та окупованих регіонів — тих, хто або не має фізичного доступу до спостереження, або відклала його через евакуацію, стрес, відсутність документів.
UNFPA у 2024 році підтримувала перинатальні центри поблизу лінії фронту, зокрема Запорізький обласний, де медики приймають пологи в умовах постійних обстрілів. Але інфраструктурна підтримка не вирішує проблему жінок, які до пологового будинку просто не доїхали — ані для обстеження, ані для ведення вагітності.
Небезпека тут не лише в тому, що патологію не виявлено вчасно. Недообстежена жінка з прееклампсією або некомпенсованим діабетом потрапляє до лікарні вже в стані, коли вікно для планового лікування закрите — лишається лише екстрена допомога.
Що реально допомагає
Профілактика в цьому контексті — не абстрактні «здоровий спосіб життя і вітаміни». Лікарі говорять про конкретні речі:
- Прегравідарна підготовка — обстеження до вагітності, щоб виявити і скомпенсувати хронічні стани, поки вони не стали акушерськими ускладненнями.
- Рання постановка на облік — до 12 тижнів, коли базовий скринінг дозволяє скласти реалістичну картину ризиків.
- Глюкозотолерантний тест на 24–28 тижні — єдиний надійний спосіб виявити гестаційний діабет, оскільки він часто перебігає безсимптомно.
- Контроль тиску і загального аналізу крові при кожному візиті — щоб не пропустити початок анемії або гіпертензії.
Для жінок, які не можуть фізично відвідати лікаря, ЮНФПА та українська медична спільнота розвивають телемедичні консультації: дистанційний прийом не замінює УЗД, але дозволяє вчасно оцінити скарги й скерувати туди, де є обладнання.
Ключове питання не медичне, а логістичне: якщо жінка з прифронтової зони фізично не може потрапити до спеціаліста в першому триместрі — який конкретний механізм виїзних або мобільних бригад МОЗ запроваджено в її районі і чи він реально працює?
