Суд вирішив розглядати справу про смерть одеського бізнесмена Аднана Ківана у закритому режимі. Офіційне обґрунтування — захист лікарської таємниці, що прямо передбачено Кримінальним процесуальним кодексом. Логіка зрозуміла: медичні дані пацієнта не мають ставати публічним надбанням у ході судового процесу.
Проблема в іншому. Поки суд зачиняє двері заради конфіденційності, один із обвинувачених хірургів клініки Odrex самостійно розкриває медичні відомості про померлого пацієнта — у публічних заявах, коментарях, відкритих виступах.
Це не деталь на узбіччі процесу. Це структурний парадокс: інституція, покликана захистити права померлого та його родини, закривається від публіки — а людина, якій висунуто обвинувачення у зв'язку з його смертю, вільно оперує його діагнозами та історією хвороби назовні.
Лікарська таємниця в українському праві поширюється не лише на живих пацієнтів. Закон «Про інформацію» та профільне медичне законодавство чітко фіксують: відомості про стан здоров'я, діагнози та лікування є конфіденційними незалежно від того, живий пацієнт чи ні. Розголошення без згоди — порушення, яке може мати самостійні правові наслідки.
Родина Ківана опинилася у ситуації, де судовий процес захищає таємницю абстрактно — за зачиненими дверима — тоді як реальні медичні дані їхнього родича циркулюють у публічному полі з вуст обвинуваченого.
Закритий режим засідань сам по собі є законним інструментом. Але він втрачає сенс, якщо сторона захисту веде власну інформаційну кампанію з використанням тих самих даних, які суд намагається вберегти від розголосу.
Чи відреагує суд або прокуратура на публічні висловлювання обвинуваченого — і чи є в українській процесуальній практиці механізм, який це взагалі дозволяє зробити?
