Ірпінь знову прощається — але інакше. Не на цвинтарі й не на блокпосту, а біля шкільного фасаду, де колись висіло розкладу і оголошень. На ліцеї №3 відкрили дві меморіальні дошки: на честь загиблих випускників Миколи Шурабури та Богдана Іванова.
На відкриття прийшли родини обох Героїв, педагоги, учні, мешканці. Першим заступником міського голови Олександром Пащинським у повідомленні вибрано просту формулу без пафосу:
«Це місце пам'ятає їх зовсім юними, звичайними ірпінськими хлопцями з великими планами і мріями на майбутнє. Відтепер їхні імена назавжди закарбовані тут як імена тих, хто віддав своє життя за свободу і незалежність України».
Олександр Пащинський, перший заступник міського голови Ірпеня
Місто, яке знає ціну кожного імені
Ірпінь — не абстрактний символ. Місто пережило окупацію навесні 2022 року, стало одним із перших, де зупинили російські колони на підступах до Києва. Відтоді громада ховає своїх регулярно. Меморіальний сайт irpinmemory.org фіксує загиблих поіменно — військових і цивільних. На початку квітня 2026 року біля монументу «На щиті» висадили алею туй: кожне дерево — за конкретним прізвищем.
Меморіальні дошки на школах — інша логіка пам'яті. Не кладовище і не парк, а місце, де людина ще була живою і звичайною: сиділа за партою, бігала коридором, складала іспити. Саме тому такі дошки читають інакше — не як епітафію, а як розрив між «був тут» і «не повернувся».
Практика, яка стає системою
Волинська обласна комісія з увічнення пам'яті Героїв ще 2024 року публічно зафіксувала принцип: меморіальні знаки мають з'являтися там, де люди навчалися й жили — не лише на адміністративних будівлях. Ірпінь рухається саме так: школи, фасади, конкретні адреси.
- Ліцей №3 відкритий у 1957 році — будівля старша за незалежну Україну.
- На його фасаді тепер два імені, які школа «знала» живими.
- Пащинський веде публічний облік таких відкриттів — це вже не поодинокі жести, а свідома міська політика пам'яті.
Питання не в тому, чи варто встановлювати дошки — відповідь очевидна. Питання в тому, чи встигне Ірпінь зафіксувати всіх своїх до того, як імена почнуть губитися в адміністративній рутині: якщо реєстр загиблих залишиться без публічного оновлення і верифікації, дошки на фасадах стануть випадковою вибіркою, а не повним списком.
