Ідентифікація після довгого очікування
Мешканець Ірпеня Тарас Хижко — старший навідник 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського — загинув 25 грудня 2025 року в районі Костянтинівки внаслідок ворожого FPV-удару. Про це повідомила в.о. Ірпінського міського голови Анжела Макеєва. Тривалий час його вважали зниклим безвісти; лише нещодавно результати ДНК-експертизи підтвердили особу.
«Тарас Володимирович був воїном за покликанням. У 2014 році, коли ворог лише починав свій наступ, Тарас не чекав запрошень і пішов захищати країну в найгарячіші точки АТО. Ірпінь став для нього рідним домом у 2016 році. Саме тут він створив сім’ю разом із коханою Тетяною, тут народилися їхні діти. Але повномасштабне вторгнення знову змусило його змінити мирне життя на зброю»
— Анжела Макеєва, в.о. Ірпінського міського голови
Служба, родина, спільнота
Тарас пішов на службу ще в 2014 році, коли почалися перші великий військові зіткнення на сході. 2016 року він оселився в Ірпені, де створив сім’ю з Тетяною; у подружжя залишилися двоє синів та мама. Роль старшого навідника в підрозділі — це поєднання технічної майстерності, вирішальності й постійного ризику на передовій.
Чому це важливо поза емоцією
Історія Хижка показує кілька важливих аспектів війни: по-перше, механізми ідентифікації загиблих працюють повільно, але дають армії й родинам правду; по-друге, втрата одного бійця має багато наслідків — від психологічної травми родини до потреби забезпечити соцвиплати та юридичні документи. Громада Ірпеня, як і багато інших, нині вимірює не лише біль, а й адміністративні завдання, які виникають після підтвердження смерті.
Що далі?
Після офіційного підтвердження очікується похоронна прощання та оформлення всіх необхідних процедур для сім’ї. Це також сигнал для місцевої та державної влади: ідентифікація має супроводжуватися швидкою допомогою родині — фінансовою, юридичною, психологічною. Пам’ять про Тараса важлива не лише як емоційний жест — вона вимагає конкретних дій щодо підтримки тих, хто залишився.
Вічна пам'ять і шана Захиснику. Чи матимуть родини достатній рівень підтримки — питання, на яке тепер мають відповісти суспільство й держава.
