Імперії ж суходолу гинуть зазвичай безславно — спочатку довго гниють, а потім захлинаються кров’ю і розвалюються на кавалки — в агонії, в судомах, у маразмі і деградації. І це все тому, що прагнення контролювати більшу територію певним чином матеріалізується у деспотичне, авторитарне, і загалом історично приречене репресивне правління. Іншими словами, у все те, що можна описати як “регрес свободи”.
Таласократія і телурократія
Тим, хто прагне трохи більше поміркувати над причинами загального зв’язку між збільшенням контролю території і регресом свободи, можна порадити звернутися до ідеї про існування двох типів цивілізацій: таласократичних (від гр. “таласса” — θάλασσα — море) і телурократичних (від лат. “теллус” — tellus — земля, ґрунт).
Цивілізації першого типу “приростають” мореплавством, виробництвом, торгівлею, комунікаціями, а другого — територіями, рентою, даниною. Існують і гібридні моделі, більш або менш успішні. Україна — теж гібридна модель. Ми — і “з варяг у греки”, і “від Сяну до Дону”. Це — лише цивілізаційний вектор, не державотворчий. Україна ніколи не буде імперією.
А от телурократична імперська модель у її “чистому вигляді”, оте “збирання земель”, завжди створює імперію зла.
Історія — прогрес свободи
Регрес свободи — явище взагалі антиісторичне. Як справедливо вказав ще Гегель (“Лекції з філософії всесвітньої історії”):
“Die Weltgeschichte ist der Fortschritt im Bewußtsein der Freiheit (1822-1831) — всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи”.
Тому типове для імперій суходолу прагнення обмежити свободу, поневолити, або, як казали на москві, “тащіть і нє пущать” — то лише спроби грести проти течії.
Течія історичного часу рухається в напрямку прогресу свободи. Узагалі, час — найбільша сила у Всесвіті, тому гребти проти нього не варто. Звісно, на коротких відрізках може скластися ілюзія успішності, чи навіть якоїсь величі тої чи іншої деспотичної імперії суходолу. Більше того, для чогось такі імперії, може, і були історично потрібні. Але загалом усе закінчується однаково. Завжди.
Перська імперія Ахеменідів, імперія Олександра Македонського, Рим і Візантія, Золота Орда, Османська імперія, Австро-Угорщина, Московське царство, імперії Мінг та Цин, та інші, менш масштабні “імперські проекти” — в усіх цих класичних імперіях суходолу, які існували в різні історичні епохи, кінець шляху один і той самий: гниття, деградація, агонія, кров і смерть, і врешті-решт — розпад.
Тимчасові відхилення не є виключеннями
Звісно, ми бачимо, що життєвий цикл деяких імперій іще не закінчився. Імперські проекти КНР і рф і досі існують, і не лише існують, але й активно впливають на стан справ у світі. Але треба взяти до уваги, що обидва ці імперські проекти вже декілька разів зазнавали грандіозних суспільно-історичних катастроф, і не один раз. Отже, системна вразливість існує — так само як поки що існує і “точка збирання”, яка дозволяє відновити царство після таких катастроф і знову “взятися за старе”.
Так, “інколи вони повертаються”. Але поки що відставимо китайський проект, адже він уже не є телурократичним у чистому вигляді. Він уже гібридний і включає значущу таласократичну компоненту — принаймні, з часів “політики відкритих дверей” Ден Сяо Піна. Виробництво, мореплавство, торгівля і комунікації, а не території, данина і рента як основний цивілізаційний двигун — принципова відмінність поточної цивілізаційної моделі. Хоча, звісно, є важливі нюанси.
Але саме в таласократичній компоненті полягає докорінна відмінність китайського проекту від московського. Московський проект — це й досі території, данина і рента. У цьому сенсі рф — класична імперія зла минулих часів. Цілком можливо, її життєвий цикл добігає кінця вже на наших очах. Шкода, що “знову на наших городах”, але така вже доля України.
Тут дохнуть імперії.
У наступних публікаціях поміркуємо над тим, якою вбачається роль України і Кавказу у завершенні московського імперського циклу, і від чого залежить, щоби цей цикл став останнім.
