Що сталося
19 лютого 2026 року Національний банк України визнав неплатоспроможними Мотор‑Банк і Перший інвестиційний банк (PIN банк). Офіційне повідомлення опубліковане на сайті НБУ — рішення ухвалене після тривалого контролю за роботою обох установ.
"Станом на 1 лютого 2026 року їхня сукупна частка у банківському секторі становила 0,02% від активів платоспроможних банків, тому їх банкрутство не вплине на стабільність фінансової системи України."
— Національний банк України
Чому саме зараз
Причина формальна і зрозуміла: обидва банки не виконали вимог регулятора щодо подання доопрацьованих планів фінансового оздоровлення. Ще 16 грудня 2025 року НБУ відніс їх до категорії проблемних через тривалу ризикову діяльність і порушення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу.
На момент рішення регуляторний капітал Мотор‑Банку становив 173 млн грн, PIN банку — 73 млн грн при встановленому НБУ мінімумі 200 млн грн. Це технічна, але вирішальна причина — без достатнього капіталу банк не може гарантувати стійкість операцій і захист вкладників.
Власники та політичний контекст
Мотор‑Банк раніше належав В'ячеславу Богуслаєву; активи цього кола були конфісковані в межах закону про санкції у 2024 році. PIN банк був націоналізований у 2023 році; раніше ним володів Євген Гінер. Тому рішення НБУ варто розглядати не лише як фінансову, а й як державну реакцію на ризики, пов’язані з власністю і санкційним тлом.
Що зміниться для ринку
Після закриття цих двох установ у державній власності залишаються п'ять банків: ПриватБанк, Ощадбанк, Укрексімбанк, Укргазбанк та Сенс Банк. Загальна кількість банків в Україні скоротилася до 58.
У 2025 році також припинили діяльність РВС Банк і банк Портал. На базі РВС створили перехідний банк — Iute Bank, який потім був проданий естонській групі Iute Group AS. Цей ланцюг подій вказує на дві тенденції: консолідацію ринку та активну роботу регулятора з очищення фінансового сектора від ризикових активів.
Аналіз і наслідки
Факти говорять, що прямого системного ризику немає — частка закритих банків мізерна. Проте важливіший сигнал: НБУ посилює вимоги і не вагається застосовувати інструменти впливу навіть до установ із політично чутливою історією власності. Для клієнтів це нагода ставити питання про капіталізацію та прозорість банків, для ринку — додатковий поштовх до професійної консолідації.
Висновок
Рішення НБУ — частина системної політики очищення сектору і підвищення стандартів. Воно малоймовірно дестабілізує систему, але змушує гравців працювати жорсткіше. Наступний крок — контроль за виконанням нових вимог і подальша консолідація; чи перетвориться регуляторна риторика на сталі правила, залежить від здатності держави і ринку трансформувати декларації в конкретні інвестиції та інституційні зміни.
