Куба вичерпала мазут і дизель. Міністр енергетики Вісенте де ла О Леві визнав це публічно: деякі райони Гавани не мають світла по 20–22 години на добу. З січня 2026 року острів отримав лише одне велике нафтове судно — російський танкер «Анатолій Колодкін». Його запаси скінчилися. Тепер енергосистема тримається виключно на внутрішньому видобутку та відновлюваній енергії.
Це не стихійне лихо — це результат цілеспрямованої американської кампанії. Після захоплення Мадуро у Венесуелі Вашингтон заблокував постачання венесуельської нафти на Кубу, а виконавчий указ Трампа загрожує тарифами будь-якій третій стороні, яка продасть пальне Гавані. Ні Мексика, ні Венесуела не наважуються порушити цю межу.
Від блокади до удару: що розглядають у Вашингтоні
За даними Politico, Трамп та його радники дедалі серйозніше розглядають варіанти від точкових авіаударів до повномасштабного наземного вторгнення. Одне з джерел, обізнаних з внутрішніми обговореннями, пояснило логіку провалу початкового плану:
«Початкова ідея щодо Куби полягала в тому, що режим слабкий і що поєднання посилених санкцій, фактичної нафтової блокади та явних перемог США у Венесуелі та Іні злякає кубинців до переговорів. Тепер Іран ускладнився, а кубинці виявилися значно міцнішими, ніж очікувалося.»
Джерело Politico, знайоме з внутрішніми дискусіями
Axios повідомляє: Трамп уже публічно припускав, що авіаносець, який повертається з Ірану, міг би «зупинитися за 100 ярдів від берега». Паралельно США посилили розвідувальні польоти біля кубинських берегів, а розвідка зафіксувала накопичення понад 300 військових дронів із Росії та Ірану, які теоретично здатні вразити базу в Гуантанамо або Кі-Вест.
Пентагон, за даними USA Today, вже тихо опрацьовує оперативні плани — без офіційного наказу, але в режимі готовності.
Хто виграє від ескалації — і хто гальмує
Держсекретар Марко Рубіо, син кубинських емігрантів, відкрито поставив умову, яку режим не може виконати без самознищення: не просто реформи, а «повна політична та економічна трансформація». За даними Responsible Statecraft, кубинська сторона намагалася вийти на Трампа в обхід Рубіо — і зазнала невдачі.
Водночас республіканці в Сенаті не в захваті від нової авантюри. The Hill повідомляє: частина сенаторів-республіканців застерігає від військової операції, наполягаючи на економічному тиску. Конгрес і без того занепокоєний темпами витрат — $150 млрд, виділених на оборону в рамках «One Big Beautiful Bill», можуть вичерпатися до кінця 2026 року.
Аналітик Карлос Аркос пояснює Axios, чому дата 20 травня — День незалежності Куби, що відзначає завершення американської окупації острова, — є символічно «зарядженою»:
«Є виразне відчуття очікування і тривоги — і в Маямі, і на самому острові.»
Карлос Аркос, аналітик, у коментарі Axios
Гавана не мовчить
Президент Куби Мігель Діас-Канель у публікації в X попередив: американський удар «спровокує кривавню з непередбачуваними наслідками». Він також назвав саму погрозу міжнародним злочином і підкреслив, що Куба «вже зазнає багатовимірної агресії з боку США» та має «абсолютне і законне право на самозахист».
Куба також засудила нові американські санкції — зокрема, проти 11 кубинських чиновників та головного розвідувального агентства острова, — назвавши їх частиною «сфабрикованої справи» для виправдання військового втручання.
Що далі
Сценарій «далекого удару» — на кшталт іранського, який мав «шокувати режим і розколоти керівництво» — поки залишається найімовірнішим варіантом серед тих, що обговорюються. Наземна інвазія вважається малоймовірною навіть серед прихильників жорсткого курсу.
Реальне питання не в тому, чи вдарить Трамп — а в тому, чи спрацює формула «короткий удар → зміна режиму» на острові з 300 дронами, загартованою армією та шістдесятьма роками досвіду протистояння Вашингтону. Якщо ні — адміністрація отримає третій «бічний» фронт одночасно з незавершеним Іраном і без підтримки власного Сенату.
