Перший символічний збіг: Андерс Фог Расмуссен оприлюднив концепцію «Демократичної сімки» (D7) 11 травня 2025 року — за день до Копенгагенського саміту демократій, який сам же заснував. Не випадковий вибір майданчика для людини, яка 2009–2014 роками очолювала НАТО і знає вагу символічних жестів.
До складу D7 мають увійти Австралія, Канада, Японія, Нова Зеландія, Південна Корея, Велика Британія та Євросоюз — сукупний ВВП близько $36 трлн, або 30% світового. За словами Расмуссена, ця вага дає змогу «стримувати будь-який тиск, навіть з боку глобальних гегемонів».
Не клуб, а концентрична система
Ключова відмінність від попередніх ідей «коаліцій демократій» — запропонована архітектура не вимагає єдиного консенсусу. D7 мислиться як «авангард», навколо якого формуються кола асоційованих членів і партнерів, що долучаються до окремих ініціатив за власним вибором. Саме так, як пояснює Расмуссен у колонці для LIGA.net, вже працює «Коаліція рішучих» щодо України — запущена прем'єрами Стармером і Макроном у березні 2025 року і нині об'єднує 34 країни. Вона функціонує поза консенсусною структурою НАТО, але спирається на натівську інфраструктуру, персонал і планування.
США у цій схемі — не фундатори. Вашингтон може приєднатись як асоційований член у рамках окремих коаліцій або, «якщо змінить політичний курс», стати повноправним учасником ядра. Розрив безпрецедентний: вперше за 80 років архітектор трансатлантичної безпеки публічно проектує систему, в якій Америка — опція, а не вісь.
Чотири паралельні блоки
Конкретний зміст пропозиції — чотири функціональні напрями, які мають працювати одночасно:
- Оборонний механізм — на базі досвіду «коаліції рішучих» щодо України.
- Демократична технологічна ініціатива — спільні стандарти, експортний контроль і інвестиції в ШІ, квантові технології та космос.
- Стратегія критичної сировини — розрив китайської монополії на переробку рідкісноземельних елементів.
- Координовані глобальні інвестиції — альтернатива китайській ініціативі «Один пояс — один шлях».
Саме технологічний і сировинний блоки — найбільш нетривіальна частина концепції. НАТО як інститут не має інструментів для координації експортного контролю напівпровідників або спільного видобутку літію. D7 претендує на цю нішу.
Де тут Україна
Расмуссен прямо називає український досвід «критично важливим для формування нового союзу». Від логістики зброї до коаліційного планування без єдиного командного центру — саме ця модель, за його словами, і є прототипом D7. Це не лише моральний аргумент: Україна стала полігоном для перевірки того, чи може децентралізована коаліція утримувати фронт проти держави з ядерною зброєю.
«Авторитарна вісь консолідується. Це чітко видно на полі бою в Україні, де воюють не тільки росіяни, а й північнокорейські солдати та іранські дрони».
Андерс Фог Расмуссен, LIGA.net
Головна практична прогалина в концепції — відсутність механізму прийняття рішень. Расмуссен описує принципи і цілі, але не пояснює, як сім різних правових і парламентських систем ухвалюватимуть рішення про, наприклад, спільний експортний контроль або розгортання сил. «Коаліція рішучих» поки що існує як неформатний форум — без статуту, без бюджету, без механізму санкцій за невиконання.
Якщо D7 залишиться декларацією принципів — вона поповнить довгий список «нових архітектур безпеки», які народжувались у кризові моменти й тихо розчинялись. Але якщо до кінця 2025 року хоча б три з семи учасників підпишуть юридично зобов'язуючий документ — хоча б у технологічному або сировинному блоці — концепція перестане бути колумністською ідеєю і стане переговірним фактом.
