Саудівська Аравія веде консультації з близькосхідними союзниками щодо регіонального пакту про ненапад з Іраном — у рамках ширшого пошуку архітектури безпеки на час після активної фази конфліктів. Про це повідомила Financial Times із посиланням на неназваних дипломатів. Ер-Ріяд розглядає за орієнтир Гельсінський процес 1970-х. Але саме тут починається головна проблема.
Що таке Гельсінкі насправді
Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, підписаний 1 серпня 1975 року тридцятьма п'ятьма державами — включно з СРСР, США та Канадою, — не був просто деклараційним документом. Він зафіксував три блоки зобов'язань: міжнародна безпека, економічне співробітництво та гуманітарний вимір. Ключовим виявився не текст, а механізм: регулярні наглядові зустрічі, так звані «Мадридські» і «Віденські» продовження процесу, що дозволяли фіксувати порушення і підтримувати діалог навіть у кризові моменти. Саме це зробило Гельсінкі інструментом, а не жестом.
Що пропонує Саудівська Аравія — і чого в пропозиції немає
За словами двох західних дипломатів, знайомих із переговорами, Ер-Ріяд досі веде обговорення на концептуальному рівні — без конкретних механізмів верифікації, без зафіксованих учасників і без формальної реакції Тегерана. Згідно з аналізом Caspian Post, для того щоб близькосхідна версія Гельсінкі функціонувала, вона потребувала б щонайменше: взаємних зобов'язань щодо ненападу на цивільну інфраструктуру, морських гарантій у Перській затоці, механізмів запобігання ескалації через проксі-сили та регулярних дипломатичних консультацій. Жодного з цих елементів у публічно відомих параметрах саудівської ініціативи поки немає.
«Успіх залежатиме менше від формальних декларацій і більше від того, чи буде створено механізми управління кризами»
Аналітики Caspian Post, коментуючи ініціативу Ер-Ріяду
Чому Іран — найскладніша змінна
Регіональний вплив Тегерана будується не на прямих діях, а на мережі союзників — «Хезболла» в Лівані, хусити в Ємені, проіранські формування в Іраку та Сирії. Будь-який пакт між державами формально не зобов'язує ці структури. Це означає: навіть якщо Іран підпише декларацію про ненапад, питання про проксі-ескалацію залишиться відкритим — і саме це питання є першопричиною більшості кризових епізодів останнього десятиліття.
Окремою проблемою є відсутність Ізраїлю. На відміну від Гельсінського процесу, де за столом сиділи всі ключові військові гравці Європи, на Близькому Сході найбільша регіональна ядерна держава і головна ціль іранської риторики залишається поза рамками будь-яких подібних переговорів.
Підтримка Європи — і що за нею стоїть
Європейські уряди та інституції ЄС підтримали саудівську ініціативу, за даними дипломатів, цитованих FT. Це логічно: Брюссель давно шукає незбройний інструмент впливу на регіональну стабільність. Але «підтримка» наразі означає схвалення концепції, а не участь у розробці обов'язкового механізму — що принципово різні речі.
- Немає верифікації — незрозуміло, хто фіксуватиме порушення і з якими наслідками
- Немає складу учасників — офіційно не визначено, які саме держави регіону підписують пакт
- Немає позиції Тегерана — публічної реакції Ірану на пропозицію не надходило
- Немає рішення щодо проксі — найгостріший вимір іранської регіональної присутності залишається поза дискусією
Гельсінкі 1975 року стали прецедентом не тому, що держави щось пообіцяли, а тому, що ці обіцянки перевірялися інституційно — і навіть СРСР не міг ігнорувати моніторинговий тиск. Якщо саудівська ініціатива зупиниться на рівні декларації без аналогічного механізму, вона повторить долю не Гельсінського акту, а Будапештського меморандуму — документа, чиї підписанти досі сперечаються про те, що саме вони підписали.
Питання не в тому, погодиться чи ні Іран підписати пакт. Питання в тому, чи буде в документі хоч один рядок про те, що відбудеться, коли він буде порушений — і ким.
