6 травня речник МЗС Китаю Лінь Цзянь відповів на запитання про долю двох громадян КНР, захоплених українськими військовими: Ван Гуанцзюня та Чжан Женьбо. Пекін, за його словами, «просить українську сторону дотримуватися міжнародного права». Звільнення — не вимагав.
Глухий кут, прописаний у Женевських конвенціях
Ситуація юридично заморожена. За міжнародним гуманітарним правом, Україна може передати полонених лише країні, яка їх рекрутувала до збройних сил, — тобто Росії. Але Москва не зацікавлена забирати людей, чия присутність на фронті Кремль офіційно не визнає. Китай, своєю чергою, не є стороною конфлікту і не має правових підстав вимагати передачі. Полонені, таким чином, застрягли між двома країнами, жодна з яких не готова нести за них відповідальність.
Хто ці люди і як вони опинилися в окопах
СБУ встановила, що Ван Гуанцзюнь служив у 2-му батальйоні 157-ї мотострілецької бригади Росії і був захоплений біля Тарасівки, Чжан Женьбо — у 1-му батальйоні 81-ї мотострілецької бригади, біля Білогорівки.
Обидва стверджують, що їх обманули. Ван Гуанцзюнь розповів, що шукав роботу після втрати місця під час пандемії COVID-19, домовився з російським вербувальником про посаду реабілітаційного терапіста для поранених солдатів, але після приїзду до Росії «опинився в армії і не мав вибору». За його словами, зв'язок з вербувальниками відбувався жестами і знаками, детальні умови контракту та виплат так і не були розкриті, документів китайською не надавали.
«Перш ніж потрапити туди, я ніколи не тримав зброї в руках»
Ван Гуанцзюнь, прес-конференція СБУ, 14 квітня 2025
Чжан Женьбо приїхав до Росії як турист, потім погодився «трохи заробити». Йому обіцяли зарплату від 80 000 до 260 000 рублів — але після отримання картки з 200 000 рублів російські солдати одразу забрали телефон із банківським застосунком і залишили гроші собі.
163 — і це лише ті, кого порахували
8 квітня президент Зеленський повідомив, що понад 163 громадяни КНР воюють за Росію, з них 155 — на українській території. Вербування, судячи з усього, велося відкрито: публікації китайських найманців з'являлися в Douyin — китайському аналогу TikTok. Один із полонених розповів, що його надихнули патріотичні китайські фільми на кшталт «Вовк-воїн», а до Росії він поїхав, бо туди легко отримати туристичну візу.
Офіційний Пекін усе це заперечував. Ще у квітні МЗС КНР назвало твердження про масову участь своїх громадян у війні «абсолютно безпідставними». Заява Лінь Цзяня 6 травня — перший випадок, коли Китай публічно визнав сам факт утримування своїх громадян в Україні, нехай і в обережних дипломатичних формулюваннях.
Що стоїть за «проханням»
Риторика Пекіна витримана у форматі, який нічого не зобов'язує: апеляція до міжнародного права без конкретних вимог, без визнання відповідальності за вербування, без пропозиції механізму репатріації. Це дозволяє Китаю зберігати позицію «стурбованого спостерігача», не беручи на себе жодних зобов'язань ані перед Києвом, ані перед власними громадянами.
- Україна утримує полонених законно, але не має кому їх передати.
- Росія не зацікавлена у визнанні факту іноземних найманців у своїх лавах.
- Китай апелює до норм, але не пропонує жодного практичного кроку.
Ван Гуанцзюнь і Чжан Женьбо перебувають у полоні вже більше року. Якщо Пекін не перейде від «прохань» до прямих переговорів з Києвом про репатріацію — з визнанням відповідальності за своїх громадян, — ця справа залишиться дипломатичним тупиком на невизначений термін.
