Інженер із Харкова, який пережив десятки ракетних ударів, навряд чи думав, що його досвід колись стане товаром на ринку Перської затоки. Але саме цей досвід — бойове застосування систем ППО в реальних умовах масованих атак — зараз цікавить щонайменше сім держав регіону.
30 березня президент Зеленський повідомив про «історичні домовленості» з Саудівською Аравією, ОАЕ та Катаром щодо українських оборонних систем. Паралельно, за його словами, тривають перемовини з Йорданією та Кувейтом, а Бахрейн і Оман надіслали запити на співпрацю.
Мова йде не про постачання готового озброєння — Україна сама його потребує. Йдеться про експорт технологій, програмного забезпечення та, що важливіше, живого досвіду: як будувати ешелоновану оборону, як інтегрувати різнотипні системи, як навчати розрахунки діяти під тиском.
Натомість Київ розраховує на конкретні речі: зміцнення власного протиповітряного щита, спільне виробництво оборонних компонентів і постачання дизельного пального — паливо для генераторів і техніки залишається критичним імпортом.
Країни Затоки мають свою логіку. Після хуситських атак на нафтову інфраструктуру Саудівської Аравії у 2019 році та постійної загрози з боку Ірану запит на ефективну протиповітряну оборону там цілком реальний. Американські системи коштують дорого і прив'язують до політичних умов Вашингтона. Українські — перевірені в найжорсткіших умовах і, судячи з усього, доступніші в переговорному сенсі.
Проблема в тому, що жодних деталей угод оприлюднено не було. Зеленський назвав їх «історичними», але без розкриття обсягів, термінів і механізмів реалізації це залишається декларацією про наміри. Оборонна дипломатія рідко буває прозорою — але саме брак конкретики не дозволяє оцінити, чи збалансований обмін.
Питання, яке визначить реальну цінність цих угод: чи отримає Україна компоненти для ППО або виробничі потужності до наступної зими — або домовленості залишаться на рівні меморандумів?
