У квітні 2025 року Кіпр став першою країною, що приймає неформальний саміт лідерів ЄС. Президент Нікос Христодулідіс обрав тему не випадково: острів сам живе в умовах часткової окупації та знає, що означає покладатися на зовнішні гарантії безпеки, які не спрацювали.
Стаття, яка існує — але не пояснює «як»
Стаття 42.7 Договору про ЄС зобов'язує держави-члени надавати одна одній допомогу «всіма наявними засобами» в разі збройної агресії. Формулювання майже дослівно повторює п'яту статтю НАТО — але без механізму виконання. За весь час існування норму активували лише один раз: у листопаді 2015 року Франція звернулася до партнерів по ЄС після терористичних атак у Парижі.
«Договір дуже чіткий щодо того, що має бути зроблено. Але він не пояснює — коли, і хто що робить конкретно».
Урсула фон дер Ляєн, президентка Єврокомісії, на саміті в Нікосії
Саме цей розрив — між юридичним зобов'язанням і практичною готовністю — і став головним предметом дискусії на Кіпрі. За даними Politico, лідери обговорювали сценарійні навчання як спосіб відпрацювати відповіді на кризові ситуації — ще до того, як вони виникнуть.
Тиск із двох боків
Проблема не лише технічна. Кіпр та прифронтові країни — Польща, країни Балтії — хочуть чітких визначень, але водночас бояться підірвати статтю 5 НАТО. Будь-яке уточнення 42.7 ризикує або дублювати Альянс (і спровокувати питання: навіщо тоді НАТО?), або виявитися слабшим — і тоді не варте паперу, на якому надруковане.
Контекст — дії адміністрації Трампа, яка публічно сумнівалася в автоматичності американських гарантій за статтею 5. Верховний представник ЄС із зовнішньої політики Кая Каллас на саміті мала представити конкретний план того, як 42.7 могла б працювати на практиці.
Що це коштує
Правова ясність — лише частина рівняння. Комісар з оборони Андріус Кубілюс раніше заявив, що тільки єдиний європейський «щит» протиповітряної та протиракетної оборони може коштувати €500 млрд. Загалом, за оцінками Єврокомісії, ЄС потребує щонайменше €500 млрд протягом наступного десятиліття, щоб закрити ключові оборонні прогалини.
Економіст Ґунтрам Вольф із брюссельського think-tank Bruegel пояснює дилему прямо: «У короткостроковій перспективі альтернативи борговому фінансуванню немає — але воно не може бути постійним рішенням». Для більшості країн ЄС, пов'язаних Пактом стабільності з вимогою тримати дефіцит до 3% ВВП, це означає або переписувати бюджетні правила, або витісняти видатки на охорону здоров'я та освіту.
Від тексту — до мануалу
Христодулідіс сформулював ціль саміту чітко: ЄС має вийти за межі «ситуативних домовленостей» і створити зрозумілий алгоритм дій. «Коли суверенітет однієї держави-члена під загрозою — питання не в тому, чи реагувати, а в тому, наскільки швидко», — сказав він.
Практично це означає: сценарійні навчання, узгоджені командні ланцюги та, головне, політичну волю тих держав ЄС, які не є членами НАТО — Австрії, Ірландії, Мальти — взяти на себе реальні зобов'язання, а не декларативні.
Якщо ЄС до кінця 2025 року представить конкретний операційний протокол для статті 42.7 — це буде перший випадок, коли норма отримає зуби. Якщо ні — обговорення на Кіпрі залишиться ще одним самітом із красивими цитатами і відкладеним рішенням: саме тим, чим Альянс дорікали роками до того, як Росія вторглася в Україну.
