У Печерському районі Києва комунальні служби розпочали демонтаж захисних конструкцій навколо пам’ятника Лесі Українці. Про це повідомили в Департаменті культури КМДА, передає УНН.
Рішення вписується у ширшу логіку: місто поетапно розконсервовує пам’ятники, закриті на початку повномасштабного вторгнення. Раніше вже відкрили пам’ятник княгині Ользі, завершили роботи біля пам’ятника Миколі Лисенку. Після Лесі Українки черга дійде до пам’ятника засновникам Києва в Наводницькому парку.
Чому мішки з піском більше не працюють
"На початку повномасштабного вторгнення захист пам’ятників модульними конструкціями та мішками з піском був необхідним рішенням. Це дозволило мінімізувати ризики пошкодження від уламків і вибухових хвиль тогочасних уражень. Утім за понад 4 роки війни змінився характер загроз, а разом із ним – і підходи до збереження пам’ятників", – пояснив директор Департаменту культури КМДА Сергій Анжияк.
Ключова зміна – тип озброєння. Росія дедалі частіше застосовує балістичні ракети та інші засоби ураження великої потужності, здатні руйнувати навіть залізобетонні конструкції. Модульні щити, розраховані на уламки та вибухову хвилю зразка 2022 року, проти такого навантаження не мають захисного ефекту. Гірше того – під час потужного вибуху самі конструкції можуть перетворитися на джерело додаткових механічних пошкоджень для пам’ятника. Сертифікованих захисних споруд, здатних гарантувати захист монументів від сучасних засобів ураження, наразі не існує.
Друга загроза – не ракети, а вологість
Паралельно з переоцінкою балістичних ризиків виявився ефект тривалої консервації. Усередині закритих конструкцій накопичується волога, руйнуються мішки з піском, а відсутність вентиляції створює умови для грибка та біологічних уражень. Найбільш вразливі до цього пам’ятки з мармуру та інших природних матеріалів – саме той випадок, коли захист від зовнішньої загрози створював внутрішню.
"Сьогодні захист пам’ятника – це не лише його "укриття". Це насамперед можливість постійно контролювати його технічний стан, своєчасно проводити профілактичні та реставраційні роботи. Саме такий підхід дає змогу максимально зберегти наші культурні надбання в умовах війни", – наголосив Анжияк.
Логіка міста зрозуміла: коли фізичний захист від сучасного озброєння неможливо гарантувати, а сама конструкція шкодить пам’ятці, раціональніше зняти укриття й перейти на регулярний моніторинг стану. Питання в тому, чи витримає ця логіка перевірку часом – якщо характер ударів по Києву зміниться знову, чи повернуться до модульних щитів, чи шукатимуть інше рішення.
