До весни 2022 року одне підприємство — державна «Артемсіль» у Соледарі — покривала близько 90% потреб України в солі і вважалась найбільшим виробником у Східній Європі. Після того як місто опинилось в епіцентрі бойових дій і завод зупинився, імпорт солі в Україну зріс у п'ять разів, а ціни — у 8–9 разів. Морська сіль із Єгипту та Туреччини заповнила полиці, але не всі задачі: вона не завжди підходила для консервування, і українці це відчули в побуті.
Чотири роки потому Чорноморськ, портове місто під Одесою, дає першу системну відповідь на цю прогалину. З середини травня 2026 року Чорноморський солезавод вийшов на повний цикл роботи — після кількох місяців затримок через аномальні морози, перебої з електроенергією та проблеми з турецькими підрядниками.
«З середини травня ми почали випускати продукцію на основній лінії: сіль харчову різних фракцій, а також у різному фасуванні — мішках по 25 кг, біг-бегах, також продукція може йти насипом. Можна сказати, що всі потужності підприємства наразі вже запущені».
Віталій Руденко, СЕО Чорноморського солезаводу, для РБК-Україна
Завод — перший в Україні, хто переробляє імпортну сировину (переважно з Туреччини та Єгипту) в готову харчову сіль на місці. Технології розробляли разом із фахівцями колишньої «Артемсолі» та турецькою компанією Salt Plus: кілька етапів глибокого очищення, подрібнення і унікальний метод сушіння. Потужність — 15 000 тонн на місяць, що теоретично закриває близько половини внутрішнього попиту на харчову сіль.
Імпорт як сировина — тимчасово
Принципова деталь: зараз завод переробляє імпортну сіль, а не видобуває власну. Тобто залежність від зовнішніх постачальників зберігається — змінюється лише форма: замість готового продукту з-за кордону везуть сировину. Це знижує вартість для кінцевого споживача, але не усуває ризик перебоїв у ланцюжку постачань.
Стратегічний план інший. Завод розташований поруч із Куяльницьким лиманом, де солоність досягла критичного рівня — загрозливого для лікувальних грязей і екосистеми загалом. За задумом, підприємство видобуватиме сіль безпосередньо з лиману методом басейнового осадження — так само, як це роблять у США, Іспанії та Туреччині. Такий підхід знижує засоленість і одночасно дає сировину без імпорту. За оцінками, Куяльник здатен давати до 200 000 тонн солі на рік — що покрило б увесь харчовий сегмент країни.
- Інвестиції у проєкт — $2,8 млн через державну програму «5-7-9%»
- Будівництво стартувало у 2024 році, запуск планувався на січень 2026-го — затримка склала 4–5 місяців
- На заводі вже задіяно близько 50 робочих місць
- Тереблянське родовище на Закарпатті — другий гравець відновлення — відновило видобуток після корпоративного конфлікту й постачає технічну сіль
За даними митної служби, у першому півріччі 2025 року імпорт солі в Україну впав майже на 46% — але не тому, що з'явилося власне виробництво, а через падіння споживання й очікування вітчизняної продукції. Ціна за ці роки зросла на 24%: з 29 до 36 грн/кг і навряд чи повернеться до довоєнного рівня в найближчій перспективі.
Реальний тест для Чорноморського солезаводу настане тоді, коли підприємство перейде від переробки імпортної сировини до власного видобутку з Куяльника — якщо це станеться, структура залежності зміниться принципово. Якщо ні, Україна матиме нову переробну ланку, але ту саму залежність від турецьких і єгипетських постачальників сировини.
