З 1 січня 2027 року кожен імпортер газу чи нафти до ЄС буде зобов'язаний підтвердити, що постачальник вимірює й звітує про викиди метану за стандартами, еквівалентними європейським. Саме цей пункт — стаття 28 Метанового регламенту — став каменем спотикання для Берліна, Будапешта, Варшави та Бухареста.
Що змінює регламент і чому це болить з 2027-го
Регламент ЄС 2024/1787 набув чинності ще у серпні 2024 року як частина пакету Fit for 55 — зобов'язання скоротити викиди парникових газів щонайменше на 55% до 2030-го. Метан — другий за потужністю парниковий газ після CO₂, відповідальний приблизно за третину поточного глобального потепління. Для внутрішніх операторів вимоги вже діють. Але з 2027 року вони поширяться на весь імпорт.
Промислове лобі підрахувало наслідки. Згідно з дослідженням Wood Mackenzie на замовлення галузевої асоціації IOGP Europe, у разі впровадження регламенту «як є» під вимоги не потраплятиме 94% глобально доступного газу та LNG. Це може залишити незакритими до 43% попиту ЄС на газ — 114 млрд кубометрів щороку. Аналітики попереджають про зростання цін до «历史чно нестійких рівнів» і, як наслідок, переключення промисловості на вугілля — із парадоксальним збільшенням викидів.
«Це загроза постачанню» — Берлін долучається до коаліції
«Метановий регламент заблокує не лише імпорт газу до Німеччини, а й постачання нафтопродуктів — вже з 2027 року. Ми не можемо ризикувати енергетичною безпекою, якщо регламент залишиться в нинішній формі».
Катаріна Райхе, міністерка економіки та енергетики ФРН, на саміті міністрів енергетики ЄС у Люксембурзі
Берлін приєднався до держав-членів, що вже тривалий час чинять опір: Польщі, Румунії та Угорщини — які ще навесні намагалися включити пом'якшення регламенту до пакету «Omnibus» зі спрощення регуляторного навантаження. Проти цього кроку тоді виступили екологічно орієнтовані держави. Паралельно з лобіюванням усередині ЄС Катар, США, Нігерія та Алжир — основні постачальники газу — надіслали спільного листа до лідерів блоку з вимогою «призупинити закон і внести цільові зміни», застерігаючи, що імпортери вже купують газ для поставок у 2027-му, і «жодного реалістичного шляху до відповідності наразі не існує».
Єврокомісія обирає «прагматизм» — але без зміни тексту
У грудні 2025 року міністри енергетики ЄС на засіданні Ради підтримали підхід Єврокомісії до «прагматичного впровадження» вимог до імпортерів. Комісія пообіцяла швидко розробити критерії додаткових рішень щодо відповідності. Водночас міністри зафіксували: застосування національних санкцій не повинно загрожувати перебоями в постачанні.
Це означає: текст регламенту поки не змінюється — змінюється лише підхід до його виконання. Саме це не влаштовує Берлін, який хоче формального перегляду статті 28, а не гнучких роз'яснень.
Де розходяться аргументи
Опонентів у Райхе вистачає — і серед аналітиків. Екологічна організація Environmental Defense Fund Europe замовила власне дослідження у Rystad Energy: за їхніми розрахунками, до 2027 року обсяг LNG, здатного відповідати найвищому стандарту звітності OGMP 2.0 Level 5, удвічі перевищить увесь попит ЄС на газ. А глобальний ринок LNG зростає приблизно на 4% щороку, що дає Європі простір для відбору постачальників без ризику дефіциту.
Критики індустріального лобі вказують і на методологічну проблему: дослідження IOGP фінансоване самою галуззю, а його базовий сценарій навмисно обирає найжорсткіше трактування регламенту. Clean Air Task Force назвала такі розрахунки «перебільшенням, яке не витримує фахової перевірки».
Реальна невизначеність — в іншому: Єврокомісія мала ухвалити делегований акт із методологією розрахунку «метанової інтенсивності» до серпня 2027 року. Без нього імпортери фізично не можуть провести розрахунки, яких від них вимагатимуть уже з 1 січня того ж року. Ця процедурна колізія — не теорія, а буква регламенту.
Якщо Єврокомісія справді встигне затвердити методологію й критерії еквівалентності до кінця 2026-го, аргумент Берліна про «загрозу постачанню» розсиплеться сам по собі — і питання перейде з енергетичного у суто кліматичний вимір: чи готова Німеччина, яка зобов'язалась скоротити викиди метану на 30% до 2030 року, виконувати ці зобов'язання без зручного виходу через «прагматизм».
